Рік Рірдан - Зниклий герой, Рік Рірдан

Натомість Джейсон підсунувся до неї та знову її обійняв.

— Боже, Пайпер, мені дуже шкода.

Лео кивнув.

— Без жартів. І ти цілий тиждень ходиш із цим тягарем? Пайпер, ми могли допомогти тобі.

Вона витріщилася на них.

— Чому ви не кричите на мене чи ще щось таке? Мені наказали вас убити!

— Та годі тобі, — сказав Джейсон. — Ти вже врятувала нас обох на цьому завданні. Я в будь-яку мить віддав би своє життя в твої руки.

— І я, — промовив Лео. — Можна і мені обійми?

— Ви не розумієте! — випалила Пайпер. — Я, швидше за все, щойно вбила тата, розповівши оце.

— Сумніваюсь, — відригнув тренер Хедж. Він їв свій бургер з тофу, загорнутим у паперову тарілку, і жував усе разом, наче тако. — Велетень ще не отримав бажаного, отже, йому досі потрібен твій тато для впливу на тебе. Він дочекається умовленого часу, щоб подивитись, чи ти з’явишся. Він хоче, щоб ти спрямувала пошуки до тієї гори, так?

Пайпер невпевнено кивнула.

— Це означає, що Геру тримають у іншому місці, — зробив висновок Хедж. — І її треба врятувати в той самий день. Тож ти повинна обирати — врятувати татка чи врятувати Геру. Якщо підеш за Герою, то Енцелад подбає про твого татка. Та навіть якщо ти співпрацюватимеш, Енцелад ніколи тебе не відпустить. Очевидно, що ти — одна з семи із Великого Пророцтва.

Одна з семи. Вона говорила про це з Джейсоном і Лео напередодні і припускала, що це правда, однак все одно було важко в це повірити. Вона не почувалась такою значною. Вона лише дурнувата дочка Афродіти. Навіщо комусь знадобиться її обманювати і вбивати?

— Отже, ми не маємо вибору, — нещасно промовила вона. — Ми повинні врятувати Геру, інакше цар велетнів звільниться. Таке наше завдання. Доля світу залежить від цього. До того ж Енцелад, здається, якось спостерігає за мною. Він не дурний. Він зрозуміє, якщо ми змінимо напрямок і підемо іншим шляхом. Він уб’є мого тата.

— Він не вб’є твого тата, — сказав Лео. — Ми врятуємо його.

— У нас немає часу! — закричала Пайпер. — До того ж це пастка.

— Ми твої друзі, королево краси, — сказав Лео. — Ми не маємо наміру дозволити твоєму татові померти. Нам лише потрібно придумати план.

Тренер Хедж буркнув.

— Було б легше, коли б ми знали, де ця гора. Можливо, Еол вам розповість. Затока має погану славу поміж напівбогів. Стара домівка титанів, гора Отріс, височіє над горою Там, де тримає небо Атлас. Сподіваюся, що це не та гора, яку ти бачила.

Пайпер намагалася пригадати панораму, яку бачила вві сні.

— Гадаю, що ні. Ця була віддалена від моря.

Джейсон насупився, дивлячись на вогонь, наче намагався щось пригадати.

— Погана слава... щось тут не так. Затока...

— Гадаєш, ти бував там? — запитала Пайпер.

— Я... — Він виглядав так, наче був на межі прояснення. А потім до його очей повернувся біль. — Я не знаю. Хедж, що сталося з горою Отріс?

Хедж відкусив ще один шматок паперу з бургером.

— Ну, минулого літа Кронос збудував новий палац. Велике мерзенне місце. Очікувалось, що це буде штаб-квартира його нового царства. Однак, жодних битв там не було. Кронос виступив на Мангеттен, спробував захопити Олімп. Якщо я правильно пам’ятаю, він залишив декількох титанів охороняти палац, але після поразки Кроноса в Мангеттені цілий палац просто розвалився сам по собі.

— Ні, — сказав Джейсон.

Усі подивилися на нього.

— Що означає «ні»? — запитав Лео.

— Там сталося дещо інше. Я... — він напружився і перевів погляд на вхід до печери. — Ви це чули?

Одну мить — нічого. А тоді Пайпер почула виття, що пронизувало ніч.

XXXIV Пайпер

— Вовки, — промовила Пайпер. — Здається, вони поряд.

Джейсон підвівся і викликав меч. Лео і тренер Хедж теж піднялись на ноги. Пайпер спробувала, але перед очима затанцювали чорні плями.

— Залишайся тут, — сказав їй Джейсон. — Ми захистимо тебе.

Вона стиснула зуби. Вона ненавиділа почуватися безпорадною. І не хотіла, щоб її хтось захищав. Спочатку дурнувата щиколотка. Зараз дурнувате переохолодження. Вона мала б стояти на ногах з кинджалом у руці! І тут за межами світла від багаття, біля входу до печери, вона побачила пару червоних очей, що палали в темряві.

«Добре, — подумала вона. — Можливо, незначний захист мені не завадить».

На світло від вогнища зібралися ще вовки — чорні звірі, більші за великих данців[45], обліплені кригою і снігом. Світло вогню відблискувало від їхніх ікл, а палаючі червоні очі здавались лякаючо розумними. Вовк попереду був заввишки майже з коня. Пащу вкривали червоні плями, здається, від свіжої крові.

Пайпер витягнула кинджал із піхов.

А потім Джейсон вийшов уперед і сказав щось латиною.

Пайпер сумнівалася, що мертва мова якось уплине на диких тварин, однак альфа-вовк скривився, хутро на його спині стало дибки. Один з вовків поменше спробував просунутись уперед, але альфа-вовк укусив його за вухо. А потім усі вовки відступили в темряву.

— Чуваче, мені конче потрібно вивчити латину. — Молот Лео захитався в руці. — Що ти сказав, Джейсоне?

Хедж лайнувся.

— Що б він не сказав, цього виявилось недостатньо. Подивіться.

Вовки повертались, однак вожака з ними не було. Вони не нападали. Вони чекали. Тепер щонайменше дюжина нерівним напівколом блокувала вихід з печери, стоячи за межею світла вогнища.

Тренер зважив на руці свій кийок.

— От вам план. Я їх уб’ю, а ви, хлоп’ята, тікайте.

— Тренер, вони роздеруть вас на шматки, — промовила Пайпер.

— Пусте, упораюся!

А потім Пайпер побачила людську постать, яка вийшла з хуртовини і просувалась крізь вовчу зграю.

— Тримайтесь разом, — промовив Джейсон. — Вони поважають зграю. І, Хедж, без шалених витівок. Ми не залишимо ані вас, ані будь-кого