Марія Люта - Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта

Глава 43.2

- Вбити всіх трьох! Це наказ! - дядько Арденса ледве не біг, бажаючи, мабуть, розправитися з нами негайно, доки не приспіли курсанти.

 

У нас відразу полетіло кілька блискавок і фаєрболів, але я зазначила, що далеко не всі солдати виконали волю імператора, не бажаючи атакувати колишнього Верховного Головнокомандувача.

 

Арденс і Фін миттєво зреагували і тут же виставили перед нами щити. Що ж до мене, я відчувала нову силу драконів, але вона була мені поки непідконтрольна, я знала, що просто згорю, якщо доторкнуся до неї.

 

Щит успішно захистив нас від першої хвилі атаки, але я відчула всією душею, наскільки дорого він коштував Арденсу. Дракон обернувся в людину і виступив уперед, закриваючи мене собою, хоч сам ледве тримався на ногах. Однак, в його обороті був і позитивний момент: моє старе зцілююче закляття знову почало діяти.

 

Лорд Бальтазар вдоволено посміхнувся, помічаючи плачевний стан Арденса, і заговорив більш впевнено:

- Арденс Загорський та Анна Чаус – вбивці, державні злочинці. Фінненган Лаорський став на їхній бік. Мій наказ – продовжити атаку! Знищити! - на повну силу своїх голосових зв'язок крикнув новий імператор.

 

- Стояти! - лише гаркнув Арденс. Його голос був набагато слабшим і звучав приглушено, але солдати беззастережно послухалися його й опустили руки із закляттями.

 

- Вбити! - надривно крикнув Бальтазар, оглядаючись на курсантів, що швидко наближалися.

 

- Два кроки назад - знову рикнув Арденс, ще більше понизивши тон голосу.

 

І гвардійці відступили.

Бальтазар гнівно блиснув очима і повернувся до своєї свитки зрадників.

- Чого стоїте!? Перед вами напівживий дракон, безусий курсант і цілитель без магії! Якщо вони потоплять мене, ви згинете слідом за мною! Дійте!

 

Маги з почету явно не хотіли особисто бруднити руки, але докази Бальтазара їх переконали - і в наш бік полетіли десятки атакуючих заклинань.

 

Щит Фіна втримав першу хвилю, але вже гудів, прогинався і подекуди пішов тріщинами. Два-три закляття – і йому кінець.

 

Раптом у захисне плетіння Фіна влився ще один потік сили... Ребекка! А наступної миті в передні ряди спудеїв, що наспіли, проштовхався Кіт, відкрито посилаючи нам свою магію.

А за хвилину вже десятки силових потоків з натовпу курсантів підживлювали тремтливий щит Фіна. І тільки один пропадав, на його місці відразу з'являвся наступний.

 

- Припинити! - скомандував Бальтазар. – Наказ імператора!

Але потоків, що підживлювали щит, стало навіть більше.

- Усіх виключу з Академії!

І знову – жодного ефекту.

- Усіх страчу!

 

- Лорде Бальтазаре, над леді Анною та моїм братом ще не було суду, - вперед раптом виступив Арагвард і влив свою силу в наш щит, та так, що той засяяв, мов сонце. - Їх вина у вбивстві імператора Багратіона не доведена.  Ви не маєте права страчувати їх.

 

– Тепер я імператор! Я маю право на все! І пам'ятай, хто перед тобою, звертайся за чином.

- Ні, дядько, - слово "дядько" Арагвард промовив з натиском. - Не маєш!

- Ти тепер ніхто й не можеш мені суперечити! Аларай, як Глава Служби внутрішньої безпеки, може висунути їм офіційне звинувачення!

Із свити Бальтазара вперед виступив Аларай.

- Так, ви праві, Ваша Величносте. Я все ще Глава Служби внутрішньої безпеки. І на підставі моїх повноважень, я висуваю офіційне звинувачення...  - Аларай повернувся до свого батька, - Вам.

 

Бальтазар відступив на крок, ошелешений, потім, певно, згадав, що він імператор і розправив груди:

- Ха! Ти!? І в чому, шмаркач, ти смієш мене звинувачувати!?

Аларай же  ніби тільки і чекав цього питання. Його голос, підсилений магією,  піднісся високо над горами:

- Я, чинний Глава Служби внутрішньої безпеки Загір'я, а також особливо уповноважений слідчий Його Величності Багратіона Загорського, лорд Аларай Загорський, звинувачую лорда Бальтазара Загорського в державній зраді, організації злочинної змови та підбурюванні до перевороту, зміни державної влади насильницьким шляхом і узурпації престолу...

 

- Сину, ти у своєму розумі!? Адже я тільки ради тебе старався, заради твого майбутнього...

 

В мене ж не було слів. Аларай? Аларай звинувачує свого батька? Він, виходить, на нашому боці чи це черговий його трюк?

 

Аларай не слухав сповнених "щирої батьківської турботи" слів лорда Бальтазара і продовжив звинувачення:

- А також у численних вбивствах, серед яких лорд Ніколас Вімгельський, цілителька леді Соранта Арокгська, леді Луїза Чароїс...

 

Луз!

Почувши ім'я подруги, я похитнулася і пропустила довгий список незнайомих імен повз вуха, і прокинулася лише коли Аларай твердим голосом промовив:

- А також ви звинувачуєтеся у закінченому замаху на вбивство Верховного Головнокомандувача лорда Арденса Загорського. У мене на руках вердикт Ради магів,  винесений після ознайомлення з томами доказів, які я зібрав за двадцять років розслідування.

 

- Це жалюгідне збіговисько магів давно втратило всякий сенс. Їхній вердикт - порожній звук! - Бальтазар відчайдушно хоробрився, але його очі вже забігали, шукаючи шляхи відступу.

- Так, а що ти скажеш на мій вердикт, брате? - супроводжуваний містером Боурманом і лордом Бахтієором, уперед виступив батько Арденса. Навколо запанувала така тиша, що навіть вітер, здавалося, замовк, прислухаючись. - Може, мої слова теж пустий звук? Я – лорд Багратіон. І я - справжній імператор Загір'я. І ось мій наказ: затримати лорда Бальтазара. Негайно!

 

Гвардійцям не треба було повторювати двічі. І тут їхні дії відзначалися більшою злагодженістю, ніж при атаці на нас. Очевидно, лорд Бальтазар не встиг стати улюбленцем солдатів. Коли ментальний маг виявився поваленим на землю з руками за спиною, моїми щоками покотилися сльози. Я уткнулася в груди Арденса і навіть не думала приховувати ридання. Я обняла свого коханого чоловіка міцно-міцно, відчуваючи, що він також потребує моєї близькості та підтримки. При чому підтримки не лише моральної, а й фізичної. Я бачила, що моє зцілююче заклинання непогано працює, йому лише потрібно було трохи часу та спокою. Що ж, я радо підтримаю Арденса. Всевидячий бачить, навіть якби його не було поранено, я б все одно його не відпустила. Та й Арденс не поспішав від мене відсторонюватися, нітрохи не соромлячись сотень очей,  спрямованих на нас.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍