Катерина Олександрівна Боброва - Риль. Любов дракона

скла червоним золотом заграла густа рідина, по кімнаті рознісся аромат, який було важко з чимось сплутати, — аромат свіжої крові.

Риль зблідла. Маг — кровопивця, оригінальна смакова пристрасть. Цікаво, він кров для здоров'я вживає або йому просто смак подобається? Думка про те, навіщо її сюди притягли, набула лякаючої ясності.

Маг зловісно посміхнувся, насолоджуючись її переляком, похитав рідину в бокалі, вдихнув аромат — дегустатор, портал йому нижче спини.

— Так, мій юний друже, ти правильно здогадався — це кров, кров наших спільних лускатих знайомих.

Ще нелегше, так він бідних ящірок в донорів перетворив, і куди йому стільки крові, літрами він її, чи що, споживає?

— І як на смак? — не втрималася від запитання Риль.

— Гидота, — посміхнувся маг, — але що не зробиш заради науки.

«Точніше, заради своєї могутності», — подумала дівчина, прикидаючи, як з'ясувати правду і не проколотися на закінченнях або занадто хитромудрих питаннях. Асхалути ж не вчаться в академії.

— А як же емоційний зв'язок з господарем цієї крові? Чужі почуття не сильно відволікають?

— У моїй голові є тільки мої почуття, — очі мага блиснули торжеством, — а все завдяки одному-єдиному інгредієнту.

Він витягнув з кишені невеликий оксамитовий мішечок, розв'язав його — по кімнаті поплив солодкий аромат, у дівчини навіть в роті пересохло від нудотності, що розлилася в повітрі. Маг кинув щіпку сірого порошку в келих, грудочки похитались пару секунд на темно-червоній поверхні і дружно затонули.

— Ну, ось, — він задоволено хмикнув, — один келих, і ти можеш забути про свого лускатого дружка. І при цьому, зауваж, всі твої здібності працювати з двома видами магії залишаться при тобі. Зручно, чи не так? Не потрібно бути молодшим братом, у якого права голосу і власної думки рівно стільки, скільки у домашньої тваринки. Знаєш, я навіть вдячний своєму колишньому другові. Якби не його зрада — ким би я зараз був — пересічним драконологом, звичайним магом. І тобі хочу запропонувати щось більш значуще, ніж доля простого асхалута. Зрозумій, твій потенціал гідний більшого, тобі потрібно вчитися, а що можуть дати ящірки? Їх спосіб працювати з чистою енергією не годиться для людей, будь ти хоч тричі брат дракону. Я можу навчити тебе всьому, що знаю сам, а це — чимало.

— Ти пропонуєш…? — здивовано підняла брови дівчина.

— Стати моїм учнем, — закінчив фразу маг, — мій юний друже, світів — безліч, і не у всіх живуть крилаті ящірки, але ні в одному з них не буде більш сильного мага, ніж ти. Що може дати тобі твій дракон, і що можуть дати я? Подумай над цим гарненько.

Думки немов заплуталися в волоссі, потонули в кривавій красі келиха. Тиша запала в кімнаті. Маг не квапив, даючи час на роздуми, а Риль не могла відірвати погляду від фужера. Висока ніжка, прямі стінки, скло, просте скло зараз містило в собі так багато і так мало. Що для неї асхалутство? Любов, сім'я, майбутнє або прихильність, рабство, прокляття? Хто вона тепер? Маг-простірник або асхалут дракона? З ким їй жити, з ким залишитися? Чи зможе луската сім'я стати для неї рідною, чи зможуть її батьки зрозуміти вибір дочки?

Коли ж все так встигло заплутатися в її житті? Вона вже не знає, де правда, а де брехня. Що вона відчуває до Ласті? Він їй дорогий — безумовно, з ним і просто, і складно, але не нудно — це точно. Але як зрозуміти, де справжні почуття, а де прив'язка, замішана на крові? Хіба що позбутися від неї. Випити келих, обірвати нитку, яка зв'язує її з драконом, перестати бути асхалутом. Але хіба обов'язково вбивати, щоб зрозуміти, усвідомити, прийняти?

Як це важко і боляче — вибирати. Чи не пошкодує вона потім, що відмовилася стати справжнім магом, адже і портал відкривати не треба, щоб зрозуміти — іншого вчителя їй годі й шукати. Дороги в Академію немає і не буде. Вона — вигнанник для магів. Навіть якщо обірве зв'язок, драконяча кров нікуди не подінеться. Як не огидно це визнавати, але зрадник, кровопивця — її єдиний шанс вивчитися, стати справжнім магом, стати тим, ким вона завжди мріяла бути в дитинстві.

Ну чому мрія завжди вимагає жертв, і в першу чергу, найближчих і найдорожчих? Адже Ласті любить її, і, обриваючи зв'язок, вона вб'є його почуття. Такого зрадництва дракон не пробачить. Хоча чому її повинна хвилювати якась там луската ящірка? Вона до нього в асхалути не набивалася. Вижив — добре. Її борг виконаний. І мага вона знайшла. І цей борг виконаний, формально. Не будемо вдаватися в деталі.

Ось навіщо Ласті такий тягар — жінка-асхалут? Він же не зможе вибрати собі драконицю, поки Риль жива. Зараз почуття затьмарюють все, але що буде через десять років, а через двадцять? Адже і не приховати, не сховати роздратування, гнів і образу за маскою любові або байдужості. Будь-які емоції легко дійдуть по зв'язку. Що на неї чекає? Сльози ночами в подушку, перші зморшки, все ще молодий дракон поруч зі старою? Адже Риль так і не знає, в якості кого вона буде при драконі — тільки асхалут, бойовий друг і товариш, і до того ж коханка. Але їй хочеться мати сім'ю, народити дітей. Чи потрібно це дракону? Навряд чи. У нього в планах підкорити сильну драконицю, увійти у високопосадове Гніздо, стати черговим Головою Ради. Чи є в цих планах місце для простої людини? Ось воно, рішення всіх цих питань — темно-червона рідина в бокалі. Свобода для обох.

Риль простягнула руку, провела пальцем по склу — холодне, схоже, маг використовував спеціальне заклинання, щоб зберігати кров свіжою. Пальці стиснулися на тонкій ніжці. Ще трохи, ще трохи впевненості в правильності обраного кроку, і все буде закінчено. Маг підбадьорливо посміхнувся. І зовсім він не виглядає лиходієм, дуже навіть симпатичний.

— Недобре, Бонасе, примушувати мою ученицю робити те, про що вона може потім сильно пошкодувати.

Від несподіванки Риль здригнулася, рука сіпнулася, перекидаючи келих на стіл. Кров розлилася на поверхню столу, перетворюючи благородне дерево в обробну дошку м'ясника. Дівчина схопилася, перекидаючи стілець на підлогу, роблячи крок назад, подалі від кривавого струмка.

— Хірано! — скривився Бонас, теж підводячись з-за столу. Або та пастка спрацювала даремно, або маг ухитрився з неї вибратися, шкода. Потім все ж до нього дійшов сенс фрази. — Ученицю? — його брови від здивування поповзли вгору, а очі в подиві розширилися. Риль і сама здивувалася, але Бонасу відповіла єхидним поглядом. Так-так, дядечку, нема чого, не перевіривши, тягати до себе