Тімоті Снайдер - Червоний князь, Тімоті Снайдер

Золотого Руна. У 1890-х роках, після того як Франц-Фердинанд занедужав на туберкульоз, вважався ймовірним спадкоємцем трону. Батько цісаря Карла й дід Отто.

Рената (1888–1935). Ерцгерцогиня Австрійська тощо, до зречення від своїх титулів унаслідок шлюбу з Гієронімом Радзивилом. Друга донька Штефана та Марії-Терези, сестра Вільгельма. За національністю полька.

Рената (1931-). Княжна Альтенбурзька. Друга донька Аліси та Альбрехта. Громадянка Іспанії. Після 1989 року брала участь у позовах щодо права власности на броварню у Живці. Племінниця Вільгельма.

Рудольф (1858–1889). Ерцгерцог Австрійський тощо, син Франца-Йосифа та Єлизавети. До самогубства у Маєрлінгу 1889 року був спадкоємцем габсбурзьких тронів. Письменник, ліберал і приятель інтелектуалів.

Дон Фернандо (1891–1959). Герцог Дуркальський. Побратим Вільгельма у Парижі.

Інфанте Фернандо (1884–1959). Князь Баварський, згодом інфант Іспанський. Дворідний барт Альфонсо та Вільгельма, разом із Вільгельмом учасник фінансових авантур у Мадриді в 1920-х роках.

Франц-Фердинанд (1863–1914). Ерцгерцог Австрійський тощо. У 1890-х роках відвідав Штефана і свою дворідну сестру Марію Терезу на Адріатиці. Кронпринц, загинув від замаху сербських націоналістів у Сараєві. За життя противник війни на Балканах, по смерти — причина початку Першої світової війни.

Франц-Йосиф (1830–1916). Цісар Австрії тощо. Подолав національні революції 1848 року, невдалий абсолютист, згодом натхненник конституційної реформи, прагматик у національних питаннях. Зберіг монархію у часи, коли національні об’єднання міняли європейську геополітику. Чоловік Єлизавети, батько Рудольфа. Вочевидь підтримував українське покликання Вільгельма.

Фрідріх (1856–1936). Ерцгерцог Австрійський тощо. Брат Штефана, дядько Вільгельма. Головнокомандувач австрійських сил під час Першої світової війни, до 1916 року.

Штефан (1860–1933). Ерцгерцог Австрійський тощо. Морський офіцер, автомобільний ентузіаст, художник, моряк, кандидат польський трон, який уже не існував, засновник польської королівської родини, власник живецької броварні і пов’язаного з нею маєтку. Чоловік Марії-Терези, батько Альбрехта, Елеанори, Матильди, Ренати, Лео та Вільгельма.

ПОДРУГИ ТА РОДИЧІ ГАБСБУРГІВ

Анкаркруна, Аліса (1889–1985). 1949 року стала княжною Альтенбурзькою. Дружина Альбрехта, мати Карла-Штефана, Марії-Кристини, Ренати і Йоахима Бадені. Патріотично налаштована полька з польської гілки Габсбургів, із походження шведка. Діячка польського підпілля, авторка мемуару Княжна і партизанка.

Бадені, Йоахим (1912—). Польський богослов. Народився Казимиром Бадені, син Аліси Анкаркруни та її першого чоловіка Людвика Бадені. Зростав у східній Галичині, а потім, після Алісиного шлюбу з Альбрехтом, у Живці, разом зі своїми напівкровними Карпом Штефаном, Маріею-Кристиною та Ренатою. Був солдатом у польському війську в часі Другої світової війни, перш ніж 1943 року прийняв обітницю монаха-домініканця. Повернувся до комуністичної Польщі студіювати богослов’я. Автор мемуару, що згадує польських Габсбурґів. Після 1989 року брав участь у позовах щодо права власности на броварню у Живці.

Кльос, Альфонс (1880–1953). Капітан Штефанового вітрильника на Адріатиці. 1913 року одружився із Елеанорою. За національністю австрієць.

Монжуа, Мая (1893–1978). Повне ім’я Марія-Клотильда фон Тюльє, Графиня Монжуйська та де ля Рош. Вийшла заміж за Лео 1922 року. Як вдова Лео висловила протест проти німецьких спроб захопити родинну власність під час Другої світової війни.

Радзивил, Гієронім (1885–1945). Князь, польський аристократ, чоловік Ренати, зять Вільгельма. У молодості вважався прибічником пронімецьких поглядів, а 1918 року був кандидатом на польський трон. У часи Другої світової війни підтримував антинімецьке польське підпілля. Загинув польським патріотом у совєтському полоні.

Хотек, Софія (1868–1914). Графиня Хотковська та Вогнінська, згодом герцогиня Гогенберзька. Дружина Франца-Фердинанда, загинула поруч із ним у Сараєво 28 червня 1914 року від рук представника сербських націоналістів.

Чарторийський, Ольґерд (1888–1977). Князь, польський аристократ, чоловік Матильди, зять Вільгельма. У часі Другої світової війни разом із дружиною емігрував до Бразилії.

ІНШІ

Бауер, Макс (1875–1929). Німецький артилерійський офіцер, близький спільник Людендорфа, прибічник ідеї правої диктатури в Німеччині, симпатик монархії в Австрії, нарешті військовий та промисловий радник Чан Кай-Шека. Учасник невдалого путчу в Берліні 1920 року. У 1921 році товариш Вільгельма у Відні, співучасник баварського плану вторгнення в Большевицьку Росію. 1924 року Альфонсо за ініціативою Вільгельма запросив його до Іспанії.

Бонн, Франсуа-Хав’є (1882–1945). Отець-редемпторист бельгійського походження. Прийняв східний (греко-католицький) обряд та українську національність. Товариш Вільгельма в Україні 1918 року, посол Української Народної Республіки до Ватикану 1920 року. Помер у Сполучених Штатах.

Василько, Микола (1868–1924). Український політик шляхетського румунського походження. Депутат австрійського парламенту, в часі Першої світової війни прибічник створення української коронної землі у складі Габсбурзької монархії. Один із українських співбесідників Вільгельма в роки Першої світової війни. Співпрацював із Вільгельмом у наданні допомоги українським дипломатам у січні та лютому 1918 року, коли вони вели перемовини, що призвели до Хлібного миру. Дипломат Західноукраїнської Народної Республіки та Української Народної Республіки.

Візнер, Фрідріх фон (1871–1951). Австрійський адвокат і дипломат, приятель Династії Габсбургів. Отримав від Франца-Йосифа доручення скласти спеціальний звіт щодо сараєвського замаху. У 1920–1921 роках у Відні співпрацював із Вільгельмом у монархістській та українській політиці. 1930 року Отто поставив його на чолі політики реставрації. Особа єврейського походження і головна жертва Вільгельмового антисемітизму у 1937–1938 роках.

Вілсон, Вудро (1856–1924). Американський політик. Президент Сполучених Штатів Америки, під час Першої світової війни запропонував ідею національного самовизначення.

Гіммлер, Гайнрих (1900–1945). Нацистський чільник. Серед інших функцій, був головою СС та Комісії Райху зі зміцнення німецькости. Після Гітлера несе найбільшу відповідальність за Голокост. Особистий ворог Габсбургів, відіслав Альбрехтову родину до табору праці й неодноразово намагався націоналізувати її власність. Наклав на себе руки.

Гінденбурґ, Пауль фон (1847–1934). Німецький командувач і державний діяч. Разом зі своїм начальником штабу Людендорфом вважався переможцем над російським військом у битві під Танненбергом 1914 року. У часі Першої світової війни ці двоє чоловіків здобули домінантне становище у Німецькій Імперії, полишивши позаду навіть самого Вільгельма II. 1925 року повернувся до громадського життя, висунувши свою кандидатуру на президентство. Переобраний у 1932 році. У 1933 році призначив канцлером Гітлера.

Горті, Міклош (1868–1957). Габсбурзький морський офіцер, згодом регент Угорщини. За наказами Максимільяна обплив цілу землю. Плавав до Іспанії у товаристві Штефана, служив aide-de-camp при Францеві-Йосифові. За рекомендацією Штефана, Карл підняв його до чину адмірала й поставив на чолі цілого габсбурзького флоту. Посів владу в Угорщині після невдалої комуністичної революції. Регентом противився двом спробам свого володаря Карла повернути собі трон Угорщини.

Грушевський, Михайло (1866–1934). Український історик і державний діяч. Автор основоположної праці з історії України. 1918 року нетривалий час був