Тімоті Снайдер - Червоний князь, Тімоті Снайдер

Гужковський, Казимир (?-1918). Український шляхтич польського походження, офіцер габсбурзького війська. Одна із українських контактних осіб Вільгельма під час Першої світової війни.

Дольфус, Енґельберт (1892–1934). Австрійський політик, з 1932 по 1934 роки був канцлером. Був очільником Християнської Соціальної партії, на підставі якої у 1933 році заснував Фронт Батьківщини. 1933 року розпустив парламент і після цього правив за постановою. Після громадянської війни 1934 року заборонив Соціал-демократичну партію. Клерикальний авторитарний режим Дольфуса намагався утримати центр австрійської політики всупереч сильним впливам як лівиці, так і нацистської правиці. 1934 року загинув від рук нацистів.

Жорж-Мішель, Мішель (1883–1985). Плідний французький журналіст, мемуарист і критик мистецтва. Приятель Вільгельма у Парижі. 1936 року Полєтт Куйба задіяла його у подорож до Відня.

Куйба, Полєтт (?-?). Французька авантюристка. Коханка Вільгельма в Парижі.

Ларищенко, Едуард (?-?). Ад’ютант і секретар Вільгельма. Супроводжував Вільгельма в Україні та Іспанії, перш ніж вони розлучилися у Франції.

Лебедь, Микола (1909–1998). Діяч українського націоналізму, учасник терористичних актів у міжвоєнній Польщі. Діяв у бандерівській гілці Організації Українських Націоналістів, 1943 року став одним із засновників Української Повстанської Армії. Прибічник ідеї етнічних чисток проти поляків. Стараннями Вільгельма нав’язав контакти з французькою розвідкою. По війні виконував операції для американської розвідки.

Лінкольн, Требітш (1879–1943). Угорський злодій, англіканський місіонер, член британського парламенту, німецький націоналіст і буддійський гуру. На початку 1920-х років був учасником планів Білого Інтернаціоналу зібрати підтримку налаштованих на ревізіонізм націй проти мирних угод та большевицької Росії.

Людендорф, Еріх (1865–1937). Німецький командувач і націоналіст. Голова штабу в часі Першої світової війни за Гінденбурга, разом із своїм зверхником вважався відповідальним за перемогу при Танненберзі 1914 року. Учасник путчу правих сил у Берліні 1920 року, а також Гітлерового Пивного Путчу в Мюнхені 1923 року. У 1921 році був союзник Вільгельма у баварських задумах вторгнення у большевицьку Росію.

Містінґетт (1875–1956). Французька співачка та акторка, найкраще знана за свою пісню «Mon Homme» і живі концерти на Монмартрі. Народилася Жанною Буржуа в Анґєн-ле-Бен, де Вільгельм жив у кінці 1920-х років. Найвідоміша француженка і найвисокооплачуваніша виконавиця свого часу. На початку 1930-х років була приятелькою Вільгельма.

Новосад, Роман (1920?-2004). Український студент музики у Варшаві, а згодом у Відні. Друг і товариш Вільгельма у воєнному та повоєнному шпіонажі. Совєтський політв’язень, автор стислого мемуару про Вільгельма.

Панейко, Василь. Український журналіст і політик. Державний секретар із закордонних справ Західноукраїнської Народної Республіки, представляв Українську Національну Республіку на мирних переговорах у Парижі. Дотримувався проросійських поглядів. Українські політики підозрювали його у співпраці із розвідувальними службами. Прийняв французьке громадянство. Познайомився із Вільгельмом не пізніше за 1918 рік, на початку 1930-х років був його приятелем і політичним радником у Парижі. Можливий донощик на Вільгельма для польської розвідки, ймовірний режисер скандалу 1934–1935 років, що змусив Вільгельма покинути Париж.

Пілсудський, Юзеф (1867–1935). Польський революціонер і державний діяч. Соціаліст, що вірив у повстання, експлуатував свою роль у Польських Легіонах Габсбурґів аби створити збройний рух за польську незалежність, із 1918 року був головою держави й головнокомандувачем незалежної Польщі, переміг у війнах проти Західноукраїнської Народної Республіки та большевицької Росії. 1926 року вдруге прийшов до влади в Польщі внаслідок військового перевороту.

Полтавець-Остряниця, Іван (1890–1957). Український патріот із Російської імперії. Діяв в уряді Гетьманату, був наближеною особою Гетьмана Павла Скоропадського. На початку 1920-х років співпрацював із Вільгельмом у монархістській політиці, а 1937 року поновив знайомство із ним. Прибічник союзу України із нацистською Німеччиною.

Прокопович, Анна (?-?). Зв’язкова бандерівської гілки Організації Українських Націоналістів. Під виглядом Ліди Тульчин 1944 року у Відні познайомилася із Романом Новосадом та Вільгельмом.

Скоропадський, Павло (1873–1945). Український державний діяч, що представляв інтереси консерваторів і землевласників. За підтримки Німеччини у квітні 1918 року очолив державний переворот проти Української Народної Республіки. Боявся популярносте Вільгельма на селі того літа. Суперник, а часом союзник Вільгельма в монархістській політиці в Україні на початку 1920-х років. Емігрував до Німеччини, де загинув у бомбардуванні союзників.

Токарі. Див. Токажевський-Карашевич, Ян.

Токажевський-Карашевич, Ян (1885–1954). Український дипломат польського походження. Службовець Української Народної Республіки, учасник підтримуваного Польщею Прометейського руху, що мав на меті послаблення Совєтського Союзу шляхом збудження націоналізму. У 1930-х роках був приятелем Вільгельма, як і той, був фашистом-аристократом.

Тульчин, Ліда. Див. Прокопович, Анна.

Франк, Ганс (1900–1946). Нацистський юрист. Був баварським міністром юстиції із 1933 року, а з 1939 року — головою Generalgouvernement (окупованої німцями Польщі). Здійснював свої повноваження із польського королівського палацу в Кракові, викрав родинне срібло польських Габсбургів. 1937 року Вільгельм вважав його можливим партнером України в нацистському середовищі. У Нюрнбергу його визнано винним у скоєнні воєнних злочинів і страчено.

Шушніг, Куртфон (1897–1977). Австрійський політик, канцлер Австрії у 1934–1938 роках. Підтримував зв’язки із Отто фон Габсбургом і дозволяв реставраційному рухові певну свободу дій. Шукав джерел підтримки для правлячого Фронту Батьківщини. Чинив опір Гітлерові та Аншлюсу запальною риторикою і спланованим референдумом щодо незалежности 1938 року, але наказав австрійським військам не опиратися. Німці тримали його у в’язницях і концентраційних таборах. Емігрував до Сполучених Штатів.

Шептицький, Андрей (1865–1944). Український церковний діяч польського походження, греко-католицький Митрополит Галицький. Перетворив Греко-Католицьку Церкву в австрійській Галичині на українську національну установу і сподівався навернути православних вірних у греко-католицизм. Наставник Вільгельма у 1917 та 1918 роках, а також, можливо, у 1930-х.

Хронологія історії Габсбургів

1273 Рудольфа обрано цісарем Священної Римської імперії

1430 Заснування Ордену Золотого Руна

1522 Роз’єднання іспанської та австрійської ліній роду Габсбургів

1526 Битва під Могачем, Габсбурги здобувають Богемію та Угорщину

1618–1648 Тридцятилітня війна

1683 Османська облога Відня

1700 Вимирання іспанської гілки Габсбургів

1740 Трон посідає Марія-Терезія

1740–1763 Війни з Прусією

1772–1795 Поділи Польщі

1792–1814 Війни з Францією

1793 Страта Марії-Антуанетти

1806 Кінець Священної Римської імперії

1814–1815 Віденський Конгрес

1821–1848 Меттерніх на посаді канцлера

1848 Весна Народів, Франц-Йосиф посідає трон

1859 Війна з Францією та П’ємонтом

1860 Жовтневий Диплом