Ірина Романовська - Не мій мільйонер, Ірина Романовська

36.

Аня.

Через півтора місяця

 

- Ти готова?

Ігор виходить із вбиральні вже повністю одягнений. На ньому, як завжди, діловий костюм. Цього разу темно-сірого кольору в ледь помітну вертикальну смужку. На білій сорочці зав’язана краватка на пару тонів світліша, але у загальній кольоровій гамі з костюмом.

- Ти щоразу вдягаєшся наче на свято, коли ми йдемо до мого гінеколога. Я так можу й приревнувати, любий.

Не можу стримати посмішки, дивлячись на коханого чоловіка. Підходжу ближче та виправляю комір сорочки, що негарно стирчить з-під піджака.

- Шалена моя власниця, - Ігор миттєво притягує мене щільніше до себе. Кладе долоні мені на поперек та починає потроху масажувати цю ділянку тіла. Знає як мені це подобається. - Звичайно, бо в мене свято. Сьогодні я ще раз побачу сина, якого ти носиш під серцем.

– Або доньку. – ледве виходить виправити чоловіка, бо думки сконцентровані лише на приємних рухах його пальців.

- Або доньку, - коханий спокійно погоджується зі мною.

Через стать майбутньої дитини між нами щоразу трапляються такі милі, маленькі «сварки». Ігор дуже наполягає на тому, що в нас буде обов'язково продовжувач роду, але звідки в нього така впевненість – не зізнається. Пообіцяв що розповість, коли підтвердиться, що він має рацію.

Чоловіки такі чоловіки. Що ще тут додати?

- Декілька хвилин і я буду готова.

- Добре, тоді я чекаю на тебе в машині.

Протасов цілує мене в щоку та перед виходом з дому, як завжди, на кілька хвилин кладе свої долоні мені на живіт. Це стало своєрідною традицією. Мені навіть здається, що вони з немовлям там про щось перемовляються, діляться чоловічими секретами подумки в обхід мене.

Тим часом малюкові вже понад дванадцять тижнів. Як говорить телефонний додаток, назву якого дістав Ігор через свого кума, наша дитина вже розміром із маракую або велику сливу. Цього тижня вже повинні всі сформуватися частини тіла та життєво важливі органи, навіть статеві. Але лікар навряд чи скаже нам про це. Нас попередили, що стать повідомляють найчастіше лише на другому скринінгу.

Мій живіт досі не змінився. Такий самий, як і був до вагітності. Вже чекаю не дочекаюся, коли побачу очима перші зміни. Навіть теку в телефоні приготувала під назвою «Моя вагітність». Поки що там лише три фотографії. За попередні три тижні. Щонеділі прошу Ігоря сфотографувати мій живіт. Хочу стежити за тим, як він росте зовні з нашою дитиною всередині.

Сьогодні ми разом із чоловіком їдемо до лікарні лише на перший скринінг, на якому до традиційного УЗД додали ще біохімічний аналіз крові, для того, щоб виявити можливі ознаки розповсюджених аномалій розвитку. Разом це все дуже хвилює та водночас нервує. 

А ще лікар до цього часу рекомендував мені обмежити фізичні навантаження, зменшити інтенсивність статевих актів. Тобто секс ніби дозволено, але повільний, ніжний, без різких рухів. І ніби то все добре, але Протасов, як завжди, відреагував «по-своєму» на лікарську рекомендацію. Вирішив взагалі мене не чіпати, не торкатися, не спокушати, поки лікар не дозволить повноцінний секс. Носиться зі мною наче я – священна тарілка, а не людина!

Бісить аж до сказу!

Я вже на стіну лізу від шаленого бажання та неймовірного збудження. Щоночі бачу еротичні сни. Страшно навіть уявити, що зі мною буде, якщо лікар (не дай боже!) не дасть добро на нормальне статеве життя до самих пологів.

Підправляю другим шаром прозорий блиск на вустах. Ще раз оглядаю себе в дзеркалі. Для відвідин лікарні обрала сьогодні бежеві штани та жовту сорочку. Зверху вирішую вдягнути ще легкий піджак. Не дивлячись на те що на вулиці вже вище двадцяти п'яти градусів, але це все ж таки ще квітень місяць. Досі не збагну, що постійне тепло нарешті прийшло до нашого міста.

Волосся прибираю у високий хвіст, залишивши лише два вільні локони біля обличчя. Просто та зі смаком. Мені таке подобається. А ще поруч із чоловіком, який ходить вісімдесят відсотків свого часу у ділових костюмах, хочеться виглядати якось елегантніше, більш відповідно. Звичайні свої джинси та футболки лишаю для дому або відвідин університету.

Минуло півтора місяця, як ми з Ігорем живемо під одним дахом. Через два тижні після переїзду він зробив мені пропозицію. Пам'ятаю все до найдрібніших подробиць. Наче це було вчора. Я ні про що не підозрювала. Ми зазвичай сиділи у вітальні, вечеряли стравами, які приготували вдома самі. Як зараз пам'ятаю, це було ризотто з овочами. Дивилися якийсь бойовик, що нещодавно з’явився в прокаті, невимушено розмовляли про те, як пройшов день. Обговорювали моє навчання, його наради з новими замовниками.

Посеред вечері Ігор раптом дістав ту саму коробку, відкрив її.

- Годі! В мене обірвався терпець. Аню, ти станеш моєю дружиною?

Я навіть виделку з руки впустила. Вона полетіла кудись під диван. Добре хоч рота не відкрила, набитий рисом.

Сказати, що я була шокована – це нічого не сказати.

- М-м-м... – Я намагалася швидко прожувати їжу та мовити щось виразне.

- Просто відповідай «Так» або «Ні».

Я бачила, як тремтять його руки, як серйозно він дивиться на мене. По-моєму тілу бігли велетенські мурашки, волосся дибки стало.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍