Ірина Романовська - Не мій мільйонер, Ірина Романовська

– Я… я не проти. Спробуймо. Але ж якось треба про це повідомити батькам. І про мій швидкий переїзд, і про вагітність. Вони ще не знають. Я вирішила тобі першому розповісти. Майже першому. – дівчина сором'язливо ховає від мене очі.

- І хто ж той перший щасливчик? - Намагаюся тримати суворий вираз обличчя, але самому хочеться сміятися. Здогадуюсь, що без її кращої подруги не обійшлося.

- Настя. - Аня з винуватцями очима дивиться на мене, тому я не можу не посміхнутися. Вона така мила, така щира у своїх емоціях. - Я не планувала. Але Настя насіла на мене через моє погане самопочуття. От я й не стрималася та розповіла все подрузі. Не ображайся, будь ласка.

- Мила, припини виправдовуватися. Все нормально. Головне, що мені ти теж сказала. А з твоїми батьками ми поговоримо, не хвилюйся. Та й не на Північний Полюс я тебе планую від них перевезти, лише до столиці. Година шляху та вони в нас, або ми в них. А тепер давай швиденько до столу. Ми можемо балакати ще довго, а от вечеря довго не буде гарячою. Нам тепер обов'язково треба добре їсти, не оминаючи жодного прийому їжі. Бо нас тепер троє. 

Мені здається, що за сьогодні ми з Анею поб'ємо рекорд поцілунків за вечір.

Але що вдієш, якщо хочеться. Тому якщо нам хочеться, то все можна.

Обережно кладу свою долоню на її живіт. Так, я знаю, що ще рано. Знаю, що ще певний час не зможу нічого відчути. Але руку при цьому забирати все одно не хочу.

Там всередині росте мій син чи донька. Моє рідна кровинка. 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно