Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

Для своего любимого, что долго так ждала. Красивая и страстная, хоть внешне холодна, Горит вся ожиданием в ночной тиши она. Вот, чу, у дома слышатся уже его шаги… Встречай, зима, любимого, беги скорей, беги, И заключай в объятия, и прижимай к груди. Какая ночь счастливая у вас-то впереди! «Сніжок дрібненький сіється…»
Сніжок дрібненький сіється З небес напівсліпих Й з холодним вітром віється По вулицях пустих. Чи то зима-колядниця, Що сніг цей принесла, Чи то морозна п’ятниця Людей розігнала? Мабуть, пізніше з’являться, А поки ж їх нема. І наодинці бавиться Дрібним сніжком зима. «Попереду ще темна ніч чекає…»
Попереду ще темна ніч чекає, І темінь не розвіють ліхтарі… Та хто прожив, той вже напевне знає, Що ранок знову буде по порі. І як би ніч супротив не чинила, Її кончина неодмінно жде. Світанок десь вже розкриває крила… З ним радість буде! Й новий день буде! «Ватри згаснуть іще не скоро…»
Ватри згаснуть іще не скоро… Й шлях в майбутнє нелегким буде. Головне у цю страшну пору Не забути, що всі ми – люди! Час загоїть на серці рани І собою присипле втрати… День, як завжди, знов прийде рано, І його ми побачим, брате! Синя жилка уже пульсує У дитинки в пушку на скроні, І тримають майбутнє міцно Ще маленькі її долоні…