Артур Конан Дойль - Утрачений світ

заможний, але мені хотілося б, щоб це не було визначальним моментом у вашому виборі. Тож знаючи вже до певної міри мою вдачу, чи могли б ви, Лоро, — бути щасливою, вийшовши за мене заміж?

Вона нічого не відповіла, а так і сиділа, одвівши голову вбік і втупившись іскристими очима у полум'я. Маленька ніжка її нервово притупувала по килимку.

— Звичайно, ви маєте право дізнатись про мене трохи більше, перше ніж приймати рішення. Однак мені майже нема чого додати до того, що ви вже знаєте. Я сирота і, оскільки знаю, без будь-якої рідні на світі. Батько мій був шанованою людиною, він працював хірургом у Валлії і дав мені змогу теж дістати медичну освіту. Але він помер ще до того, як я встиг закінчити навчання, і залишив мене при вельми скромних статках. А я тим часом захопився проблемами хімії та електрики, і замість поглиблювати медичні студії, повністю віддався цим своїм захопленням. Згодом я завів собі лабораторію, де зміг провадити досліди вже на власну руч. Десь приблизно о цій порі мені дісталася значна сума грошей, така значна, що я відчув, яка на мої плечі лягла велика відповідальність, щоб розумно їх використати. Обміркувавши все як слід, я вирішив збудувати чималий будинок в якійсь тихій місцині, однак не дуже далеко від великого центру. Це з таким розрахунком, щоб там я не поривав зв'язків зі світом, але й міг би жити у спокої, виважуючи ті плани, які собі намислив здійснити. Випало так, що я обрав саме Темфілд на місце свого осідку. Тепер мені лишається втілювати в дійсність задуми, які у мене є, намагаючись полегшити земний тягар убогим і упослідженим. Отож я й питаю вас, Лоро: чи згодні ви з'єднати свою долю з моєю і допомагати мені в тій справі, яка становить сенс мого життя?

Дівчина перевела на нього погляд, на його худорляву постать, бліде обличчя, прозірливі, але й лагідні очі. Коли вона так дивилася, в уяві у неї несамохіть постав поруч інший образ — Гектора Сперлінга з його мужніми рисами, чіткими лініями уст, щирим поглядом. І саме у цю мить торжества їй виразно згадалося, що він не відступився від них у годину їхньої тяжкої скрути, її і зубожілу він кохав так само ніжно, як кохав заможною спадкоємицею. Згадались Лорі й останні їхні обійми на порозі, і вона відчула тепло його уст у себе на устах.

— Це велика честь для мене, містере Гоу, — затинаючись, промовила Лора, — але ж це все так несподівано. Я не встигла й подумати… не знаю, що вам навіть сказати…

— А я й не кваплю вас, — поспішив він запевнити її. — Вам треба добре все зважити. А відповідь я сподіваюся почути від вас іншим разом. Коли мені прийти? Може, сьогодні ввечері?

— Гаразд, приходьте ввечері.

— Тоді до зустрічі. Повірте мені, ваше вагання ще вище підносить вас у моїх очах. Я весь живу надією.

Він приклав Лорину руку до своїх уст і вийшов, залишивши дівчину на самоті з її думками.

І хоч які були ті думки, сумніви Лори тривали недовго. Обличчя морякове відпливало в усе туманнішу далечінь, а натомість дедалі виразнішали в її свідомості й величезний палац, і мало не королівська могутність, і коштовності, — й золото, й пишне майбутнє. Це все лежало біля її ніг, варто було тільки нахилитись і підняти. Тож як могла вона вагатись бодай навіть хвилину? Лора підвелася, підійшла до столу, дістала аркуш паперу й конверт. Листа вона заадресувала «Гекторові Стерлінгу, лейтенантові флоту Його Королівської Величності, Гібралтар». Сам лист написати виявилося трохи складніше, але врешті знайшлися слова, що відповідали її думкам:

«Любий Гекторе, — почала вона, — я переконана, що твій батько ніколи дуже схвально не ставився до наших заручин, інакше б він не чинив перепон нашому одруженню. І я також певна, що відтоді, як мого бідного тата спіткало розорення, ти лишився вірним мені тільки з почуття обов'язку й честі, і що для тебе було б незмірно краще, якби ми взагалі ніколи не зналися одне з одним. Мені нестерпно думати, щоб ти, Гекторе, ставив на карту свою кар'єру заради мене, і тому я, добре все зваживши, вирішила звільнити тебе й розірвати паші підліткові заручини, даючи тобі повну волю чинити так, як забажаєш. Можливо, зараз тобі здасться, ніби я повелася недобре відносно тебе, але я цілком певна, любий Гекторе, що коли ти станеш адміралом і визначною людиною, то, оглянувшись назад, побачиш, що я була справжнім другом, коли утримала тебе від хибного кроку на самому початку твоєї кар'єри. Щодо мене, то одружуся я чи ні, а намір я маю присвятити решту свого життя тому, щоб робити людям добро, щоб світ після мене став хоча б трошки кращим, ніж був раніше. Батько твій почуває себе дуже добре, останньої неділі він прочитав чудову проповідь. Вкладаю твою банкноту, яку ти просив вберегти для тебе. Прощавай назавжди, любий Гекторе, і повір мені, що хоч би як склалося моє життя, я назавжди залишуся щиро тобі відданою.

Лора С. Макінтайр».

Ледве вона встигла заклеїти конверта, як повернулися з прогулянки батько з Робертом. Лора причинила двері, коли вони ввійшли, й зробила реверанс.

— Я чекаю на поздоровлення від усієї родини, — сказала вона, високо закинувши голову. — Приходив Рафлс Гоу, він попросив моєї руки.

— Та невже? — скрикнув старий. — І що ж ти на це?..

— Я дам йому відповідь пізніше.

— І яка ж вона буде?..

— Що я згодна.

— Ти завжди була слухняна дівчина, Лоро, — сказав старий Макінтайр, спинаючись на пальцях, щоб поцілувати дочку.

— Але ж, Лоро, Лоро, — а як з Гектором? — злегка дорікнув сестрі Роберт.

— О, йому я написала листа, — спокійнісінько відповіла вона. — А тебе попрошу вкинути його на пошті.

Розділ X

ВЕЛИКА ТАЄМНИЦЯ

Отож Лора Макінтайр взяла заручини з Рафлсом Гоу, старий Макінтайр, відчувши себе на крок ближче до джерела багатства, прибрав ще пожадливішого вигляду, а Роберт став ще менше думати про роботу, ніж раніше, і вже ніколи навіть не згадував про своє велике полотно, що й далі виривалося пилюкою на мольберті. Гоу подарував Лорі на заручини старовинного золотого персня з великим іскристим діамантом. Про шлюб майже не заводили мови, бо Гоу волів, щоб усе відбулось якомога скромніше. Тепер мало не всі вечори він проводив у домівці Макінтайрів, де вдвох із Лорою снував наймасштабніші філантропічні плани на майбутнє. Розклавши на столі