Жюль Верн - Чорна Індія

Роман Жуля Верна «Чорна Індія» – науково-фантастичний твір про британських шахтарів – в українському перекладі Мирослава Капія був виданий 1930 року у Львові видавництвом «Накладня Михайла Таранька». В цім виданні автор зазначений як «Юлій Верн». Видання ілюстроване малюнками французького художника Жуля Фера (Jules-Descartes Férat). Роман видавався в інших країнах також за назвами «Чорні діаманти», «Дитина з печери», «Дивні справи підземелля», «Підземне місто»... «Чорна Індія» входить до циклу «Незвичайні подорожі». Написана в 1877 році. У романі знайшли відображення враження від поїздки Жуля Верна з його другом Іньяром до Англії і Шотландії влітку 1859 року. Перша публікація роману – в газеті “Le Temps”, з 28 березня по 22 квітня 1877 року. Перше книжкове видання побачило світ 26 квітня 1877 року.

Пан Джемс Р. Стар, інженер.

30. Канонґат. Единбург.

«Якщо д. Дж. Старови захочеться приїхати завтра до Аберфайль, на копальню Дошар, шахта Ярова, почує він цікаву для нього новину. Гаррі Форд, син бувшого наставника Симона Форда, буде цілий день дожидати д. Джемса Стара на залізничому двірці в Каллендері.

Проситься отсе письмо задержати в тайні».

Отаке то письмо одержав Джемс Стар ранком, дня 3 грудня 18... р. із почтовим штампом Аберфайль в графстві Стірлінг[1], в Скотії. Інженера огорнула цікавість. Йому не прийшло навіть на думку, що оце письмо могло би бути містифікацією. Він давно знав Симона Форда, одного із старших наставників в копальнях Аберфайля, де він – Джемс Стар – двадцять років підряд був директором, чи там «viwer»-ом, як це кажуть в англійських копальнях.

Джемс Стар був дужою людиною, подобаючою – зі своїми п’ятдесяти роками від роду – на сорокалітнього мужчину. Він був видним представником одного із давніх родів Единбурга[2]. Його діяльність приносила честь шановному товариству інженерів, які заєдно добувають підземні скарби З’єднаного Королівства, в Кардіфі, Ньюкестлі та в південних графствах Скотії. Та загальну увагу звернув він на себе головно в копальнях Аберфайля, що находяться в частині графства Стірлінг та межують з копальнями Аллоа. Тут проминуло майже ціле його життя. Крім цього, був ще Джемс Стар членом товариства «Дослідників Старовини Скотії», і навіть вибрано його головою цього товариства. Рівно ж був він одним із діяльніших членів «Royal Institution»[3], і в единбурзьких «Записках» часто друкувалися розвідки, підписані його іменем. Із всього того видно, що був він одним із отих учених практиків, яким Англія завдячує свій розцвіт. Займав він видне становище в стародавній столиці Скотії, яка, із-за своїх внутрішніх та внутрішніх прикмет, вповні заслуговувала на назву «Північних Атен».

Відома річ, як влучно англійці назвали цю частину свого краю, де знаходяться їхні копальні вугілля. Назвали: «Чорною Індією», і ота саме Індія, може, навіть більше причинилася до розвитку незвичайного багатства З’єднаного Королівства, ніж справжня Східна Індія в Азії. Дійсно, тут ціле населення гірників день і ніч працює, видираючи з нутра британської землі дорогоцінне паливо, цю головну основу всякого промислу.

В тому часі речинець, визначений спеціалістами, в якому вичерпаються поклади вугілля, був ще дуже далекий, і не треба було лякатися, що в недалекій будучині його не стане. Тоді ще ждали на гірничі руки поклади Старого й Нового світу. Всіляким фабрикам, локомотивам та локомобілям не грозила ще небезпека остати без потрібного палива. Однак в останніх роках так зросло його запотребування, що деякі копальні вичерпані були до останнього кусника вугілля. Мовчки стояли вони тепер зі своїми порожніми хідниками й шахтами, що широко й далеко простягалися в підземеллю.

Саме в такому положенню знаходилися копальні в Аберфайлю.

Десять років тому назад останні тачки вивезли послідню тонну[4] вугілля із цієї копальні. Увесь підземний матеріал[5], як: великанські підойми, вагони й платформи підземних поїздів, коші до витягання вугілля із шахт, рури для проводження свіжого повітря, одним словом – усе потрібне до підземних робіт – було витягнене із шахт й покинене на землі. Покинута копальня подобала на великанського мастодонта, в якого забрано всі потрібні до життя частини тіла, полишаючи тільки сухий кістяк.

Із того всього полишилися тільки дерев’яні драбини, що вели в глибину копальні через шахту Ярова, одиноку, що давала доступ до нижчих галерей копальні Дошара, від часу закинення робіт.

Зверху будинки для надземельних робіт вказують місця, де викопана шахта Дошар – тепер покинена, як і инші, що творять разом копальні вугілля в Аберфайлю.

Була це сумна днина, коли шахтарі останній раз вийшли з копальні, де прожили стільки літ.

Інженер Джемс Стар зібрав тисячі робітників, що творили працьовите населення копалень. Шахтарі, копачі, перевізники добутого вугілля тачками, жінки, старці й діти, надземні і підземні робітники, – всі зібралися на великій площі шахти Дошар, колись заваленій вугіллям.

Оті робітники, які незабаром розійдуться по широкому світі, шукаючи кусника хліба, стільки літ, з покоління в покоління працюючи в копальнях Аберфайлю, прийшли розпрощатися зі своїм директором. Компанія[6] розділила поміж них, як нагороди, чистий дохід з копальні за біжучий рік. Правда, небагато його було, бо доходи ледве що перевищали видатки на вдержання виснаженої із вугілля копальні, то все ж таки влегшувало їм прожиток, заки знайдуть заробіток у сусідніх копальнях чи фабриках та фермах графства.

Джемс Стар стояв під шопою, в якій довгі часи працювали великанські парові машини.

Симон Форд, наставник