Люк Бессон - Артур і заборонене місто

Артура, принцесу Селенію і принца Барахлюша, героїв першої книжки Люка Бессона «Артур і мініпути», чекають нові пригоди. Щоб позбавити мініпутів від їхнього заклятого ворога, Жахного Упиря і звільнити Артурового дідуся, друзям доведеться зазнати багатьох випробувань: приручити гігантського павука, обдурити підступного Темрякоса і врятуватись від потопу, що загрожує змести все на своєму шляху. Допомоги сподіватися їм годі, розраховувати можна лише на власну кмітливість, спритність і хитрість…

Люк Бессон

АРТУР І ЗАБОРОНЕНЕ МІСТО

Роман

©

  http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Переклад з російської О. Думанської

Видавництво висловлює подяку Анастасії Лестер за сприяння в здійсненні даного проекту.

РОЗДІЛ 1

Сонце поволі ховається за обрій. Воно розуміє: люди мають відпочити від нестерпної спеки.

Пес Альфред розплющує очі. Свіжий подув вітерця означає, що температура повітря цілком терпима. Він повільно підводиться, вигинає спину і потягується всіма чотирма лапами, а потім виходить із облюбованого ним тінистого куточка. Зараз перед ним стоїть завдання підвищеної складності: відшукати хоч трішки ще не спаленої сонцем трави і залишити там свою мітку. Звичайно, можна було б задрати лапу на ріг будинку, але той уже давно пожовтів від його посилань.

На даху, на краю димаря, сидить молодий яструб і, як переможець, гордовито оглядає місцевість. Він не боїться ні спеки, ні людей, ні пса, що ліниво труськом пересувається по саду, ледве переставляючи від сну і спеки лапи.

Кількох секунд хижакові достатньо, аби зрозуміти, що пес — не його здобич. Занадто великий і в разі чого може й зуби показати. Труснувши головою, яструб починає вистежувати іншу жертву.

Будинок цілий день знемагав від шаленого натиску сонця і тепер дерево, з якого він зроблений, розмірено поскрипує від вечірньої прохолоди. Тихе сухе потріскування мелодійне, ніби музика, якою сонце завершує цей спекотний день.

Сьогодні сонце виснажило всіх, і тепер воно має повне право відпочити.

Яструб, певно, теж вважає, що за день сонце перетрудилося, і різкими криками проганяє його на спочинок. Від цих голосних пронизливих звуків — аж мороз поза шкірою йде. Нічого дивного, що ці крики розбудили бабусеньку.

По обіді вона не піднялась до себе в спальню, а задрімала на диванчику у вітальні. І її можна зрозуміти: прохолода в кімнаті, розмірене цокання настінного годинника з великим маятником просто заколихує такого спекотного дня.

А якщо згадати про парочку цвіркунів, які сюркочуть за пічкою, то будь-хто проспить у такій кімнаті до самого вечора.

Пробудившись від пронизливого яструбиного крику, бабуся схоплюється з дивана, але, заплутавшись у мереживному покривалі, в яке вона загорнулася перед сном, вона опускається назад. Кількох хвилин їй вистачає, щоб виплутатися із величезного покривала і знову застелити ним диван, ніби там ніхто й не спав.

Статечно сівши на краєчок дивана, бабуся починає пригадувати, чого це вона раптом заснула серед білого дня і котра зараз година.

На друге запитання їй відповів настінний годинник. А на перше…

Коли нарешті пам'ять допомагає їй, вона з болем переконується, що її онук Артур, її хлопчик, якого вона так обожнює, досі не повернувся.

Чотири роки тому зник її чоловік Арчибальд, дідусь Артура. Він пропав… Із саду: вирушив на пошуки скарбу. Звідти ж зник і онук. Невже він пішов услід за дідусем?

Бабуся обійшла увесь сад, перетрусила всі речі в будинку, оббігала всі сусідні пагорби: Артур як крізь землю провалився.

Залишається тільки одне припущення: може, його викрали інопланетяни — зелені істоти, які спустилися з небес на літаючій тарілці, спеціально щоб забрати її онука?!

Вона давно боялася, що її хлопчика можуть викрасти. Хіба можна не хотіти вкрасти такого чарівного хлопчика?! Кого не привабить його чубата розкуйовджена голівка? А його великі карі очі, що завжди здивовано дивляться на навколишній світ? А його дитячий голосочок — ніжний і дзвінкий? Артур — єдине її багатство, і це багатство в неї украли. Бабуся почуває себе самотньою і нещасною.

Їй дуже хочеться плакати, але вона кріпиться. І все ж одна-єдина сльозинка скотилася по її щоці. Горе її таке велике, що навіть світлий літній вечір здається їй нічним мороком. Бабуся підходить до вікна і дивиться на небо. А воно на рідкість блакитне, без жодної хмаринки. І ніяких слідів інопланетян…

Бабуся тяжко зітхає. Вона дивиться на всі боки, заглядає в кожен куток вітальні, ніби сподівається відшукати хоч якийсь натяк на те, де її онук. Та всі речі мовчать…

— Ну як я могла заснути?! — протираючи очі, щоб прогнати залишки сну, журиться бабусенька.

Добре, що птах своїм криком підняв її!

Та хіба хижак прилетів тільки для того, щоб розбудити бабусеньку? Ось і знову він голосно клекоче на подвір'ї.

Бабусенька прислухається. Будь-який звук, чи то скрипіння підлоги, чи мишачий писк, вона готова прийняти за знак, за знамення, за повеління долі.

Маючи гострий зір і тонкий слух, яструб цілком міг помітити те, чого не побачила вона. Так, звичайно, птах щось знайшов, і це щось має стосунок до її онука! Можливо, яструб комусь посилає сигнали, когось попереджає. Але кого? У хижаків дуже сильний зір, вони бачать далеко, значно далі, ніж бабуся. Може, яструб помітив щось здалеку?

Годі здогадок! Предмет, який птах розгледів уже давно, — це автомобіль. Він наближається до будинку бабусі. Ще трохи — і вона сама його побачить.

Машина мчить у хмарах куряви, які передзахідне сонце розфарбувало всіма барвами райдуги.

Не встаючи з дивана, бабуся напружено вслухається у вечірні звуки. Двигун шумить гучніше.

Яструб двічі скрикує, повідомляючи, що в машині сидить двоє пасажирів. Але птаха дратує хрипке торохтіння мотора, і він відлітає.

Навряд чи його відліт можна розцінити як добрий знак.

Птахи, як відомо, мають дар передчуття… Невже цей автомобіль передвіщає нещастя чи біду?

Машина ховається за пагорбком.

Відкашлявшись, бабуся відчуває в повітрі важку свинцеву тишу. Автомобіля не чути.

Ніби параболічна антена, що намагається впіймати сигнал, бабуся поволі крутить головою.

Машина з гучним гулом вискакує із-за пагорба і мчить до її будинку. Хромована решітка радіатора виблискує у прощальних променях сонця. Гул мотора переходить у ревіння. Увірвавшись у сад, воно стрясає дерева, нагинає траву і обрушується на дім.

Бабуся здригається і схоплюється з дивана. Нема сумніву: яструб повідомив їй і справді дуже важливу новину.

Тільки ж яку? Бабуся поправляє сукню, розгладжує комірець і поспішно шукає капці.

Увірвавшись до вітальні, ревіння двигуна стихає, зате чується шурхотіння шин по гравію. Значить, машина зупинилася біля ґанку.

Бабуся встигла знайти тільки один з капців: скрипіння гальм заскочило її зненацька. Як старий пірат на дерев'яній нозі, вона шкутильгає до дверей. Але бажання дізнатися, хто ж приїхав, пересилює любов до порядку. Скинувши капця, а разом з ним і кілька десятків років, бабуся стрімко летить до дверей.