Кайла Броді-Тернер - Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер

Загальний збір КПК

 

Побачивши Патрика, Лів та Аарон переглянулись і повільно підвелися. Патрик стояв у ліфті і явно не був задоволений обома. Він дочекався, коли Лів та Аарон зайдуть до кабіни і натис кнопку. Ліфт пересувався доволі повільно і між ними трьома зависла незручна тиша. Патрик дивився перед собою, Лів уникала погляду Аарона, а той раз по раз стріляв очима в її бік.

–Куди ми зараз?– спитала вона у Патрика.

–До серверної.– коротко відповів він.

–Але як? Ти ж втрутився, отже ми у новій симуляції, хіба ні?– спитав Аарон.

–Ні, бо в мене є це.– він показав Лів підвіску у вигляді відбитків собачих лапок.– Друга зараз у Адама, він у серверній разом зі Скарлет.

–Ця штука прив’язує до місця?– пригадав Аарон.

–Ні, вона прив’язує до власника пари. –поясним Патрик.– Отже якщо один підвіс, або одну монету дати іншому гравцю, який сидить, як Адам зараз, у серверній – наша наступна локація буде саме серверна. Зрозуміли?

–Так, але це якось…–почала Лів.

–Тупо? –пирхнув Аарон.– Це –  симуляція, крихітко, тут майже все або тупе, або хоче тебе вбити.

–Слушно.– зітхнула вона.

Ліфт раптом затремтів.

–Дідько…–почав Патрик.

–Що?– не зрозуміла Лів, озираючись.

–Тримайтесь.– зітхнув Патрик.

–За що?– панічно верескнула вона, коли ліфт нахилило із лякаючим скрипом.

Аарон схопив її за руку і сам смикнувся в бік, коли кабіну ліфта почало трясти. Раптом двері відчинились і ліфт спинився між поверхами, так і не доїхавши до своєї стандартної точки. Підлога поверху сягала майже стелі кабіни,  протиснутись у таку щілину зможе хіба Лів, хлопці точно ніяк не виберуться.

–Підсади її.– сказав Патрик Аарону. Він підтримав дівчину за талію, доки Аарон одним ривком відірвав її від підлоги. Лів потягнулась по підлоги, ледь тримаючись однією рукою. Іншою вона притримувала сукню на сідницях.

–Господи, Вейл, та тримайся обома руками, дуже нам треба твої червоні трухани!– гаркнув Аарон.

–Вони не червоні!– пискнула вона.

Аарон криво всміхнувся. Лів усвідомила, що попалась.

–Йолоп!– фиркнула вона.

Раптом зі щілини показалась рука з довгими бордовими нігтями.

–Здоров, Небраско.

–Скарлет?– здивувалась Лів.

–Дай руку. Я витягну тебе звідси.

Вона перенесла вагу на іншу руку і торкнулась долоні Скарлет. Хоч вона і була малою, сили їй було не займати, вона ривком смикнула до себе Лів і, притримуючи за лікоть, витягла.

–Дякую.

–Дідько…Де ми?– роззирнувшись, спитала Лів.

–Ми ж мали бути біля серверної?

–Так. Але другий кулон у Адама, а монетки мабуть забрав Харт.

–І нічого не сказав мені?!– крикнула вона.– От же виродок!

–Та забий. Ми виходимо зі швидкого сну, наступна симуляція буде легшою.

Вони роззирнулись. Довкола була простора кімната оточена дзеркалами від підлоги до стелі.

–Ти думаєш?– із сумнівом спитала Лів, зазираючи у одне із дзеркал.

–Я бачу вихід!– крикнула Скарлет, побігши до дверей над якими світилась табличка «Аварійний вихід».– Ти йдеш?

Лів поглянула на себе у відображенні. Зображення було таким чистим, реалістичним і охопленим таким затишком, що дівчина мимоволі всміхнулась. Вона поправляла капелюха і крутилась у ідеальному купальнику, що чудово підкреслював все, що їй хотілось підкреслити. Стрункі підтягнуті ніжки були засмаглими і аж сяяли. Глибоких шрамів, що вкривали середню частину стегна, ребра і плечі було майже не видно. Вдалий купальник, немов на неї шитий. Дівчина задоволено поправила довге волосся, оглянувши нові окуляри. Вона і справді була бездоганною. І це завжди її невимовно радувало.

–Схоже я на Балі. Як завжди і мріяла.– захоплено зітхнула Лів, оглядаючи краєвид, що був за плечима її версії з відображення.

–Рада за тебе. Але тут є вихід і нам потрібно…– Скарлет поглянула на двері і гаркнула:– Дідько!

–Що?– не відриваючи очей від відображення, спитала Лів.

–Він зник!

Лів реготнула.

–Може в тебе галюцинації?

–Всередині симуляції? –насмішкувато кинула Скарлет.–Тобі цензурно відповісти, чи як я думаю?

–Ти таке хамло.– просуваючись до іншого дзеркала, фиркнула Лів.

–Ой, дякую!

Лів оглянула себе, відчувши гордість за бездоганну зачіску та вечірню сукню смарагдового відтінку, яка пасувала їй. Її шкіра сяяла від такого колірного поєднання.

–Міс Вейл?– покликав хтось і Лів із відображення обернулась.– На вас уже чекають.

–Дякую, Джоззі. Я скоро підійду.

Асистентка кивнула, вийшовши за двері. Лів повернулась до дзеркала, поправивши волосся.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍