Павло Дерев'янко - Тенета війни, Павло Дерев'янко

Вовк загарчав, притиснув вуха і припав до землі.

— Ану цить! — Мармуляд повів рушницею. — Не рипайся! Тут срібло, зрозумів? Не дуркуй і негайно перекидайся, доки мені терпець не увірвався.

За кілька секунд із вовка вилущився Гнат, скидаючи з себе рештки хутра.

— Мерзенне видовище, — Мармуляд сплюнув. — Дідько! І все це замість того, щоб випивати десь разом на Покрову!

— Я мав інші плани, гнидо.

— Ти в нас тепер сім'янин, знаю. Ми трохи наглядали за твоєю родиною, — давній знайомець підморгнув. — От навідалися, зоставили запрошення на зустріч.

— Ви, сучі діти, за це заплатите, — Гнат перевів погляд з Мармуляда на трьох стрільців у вікнах. — Чуєте, виродки? Я вас убиватиму повільно, а потім жертиму ваші обличчя...

— Розумію, ти трохи засмучений, — погроза не вразила Мармуляда. — Але мені наказано переконливо запросити тебе до Шевальє, побазікати про одну справу.

— Я більше не маю спільних справ із Шевальє.

— Справді? Ти це серйозно? — Мармуляд реготнув. — Мати справи з Шевальє — це як твоя срана угода, дорога в один кінець. У нього на тебе плани, тож я прийшов супроводити тебе до Києва. Вдягайся, годі піструном розмахувати.

— Нікуди з тобою не піду, сучий потрох, — його лють була гострою й крижаною, наче шабля на морозі. — Згину, але вас загризу. Чуєте, наволоч? Ви всі приречені!

Гнат відчув їхній страх: він змінював запах їхнього смердючого поту. Характерник приготувався обернутися на вовка. Хай вони озброєні сріблом, та чотирьох він здолає!

— Не раджу, — Мармулядова рука пірнула за пазуху. — Якщо ми загинемо, твоя дружина отримає сумну звістку...

Він дістав невеличкий клаптик паперу і ребром метнув його характернику.

— Як думаєш, ти їй тут сподобаєшся?

Дагеротип. Гнат і Орися... у ліжку. В усіх подробицях, які можна зловити камерою.

— У Шевальє таких цікавинок чимало, — підморгнув Мармуляд. — І не тільки з цією файною кралею, але й з нічними мавками!

Гнат стиснув дагеротип так сильно, що краї різонули долоню.

— Звідки... Як ви зробили це?!

— Нехай славляться новітні винаходи, — відповів Мармуляд. — Показати інші світлини? Вибачай, привіз лише одну. Решту тримають у кількох дуже надійних сховках, аби тобі не вбрикнуло знайти їх та знищити.

Гнат подивився на дагеротип і зрозумів, що програв. Шевальє знав, куди бити.

— Перехотілося гризти нам горлянки? От і добре, бо мені вже остогидло стирчати в цьому задуп'ї. Гайда до Києва!

— А гімна мерзлого не хочеш?

— Ні, красно дякую. Вдягайся.

— Я помщуся, Борисе.

— За те, що я сумлінно виконую свою роботу? — здивувався Мармуляд. — Але втішений, що ти не забув мого імені. Тепер будь чемним хлопчиком, одягайся та сідай верхи. Столиця чекає!

Характерник підкорився.

Яким наївним він був, коли думав, що зіскочив із золотого гачка. Болото ніколи не відпускає так легко. Шевальє надурив його, наче хлопчиська, дозволив повірити, що відпускає, а потім смикнув за вудку. І нема кого винуватити крім себе.

Конвоїри були досвідченими: тримали рушниці напоготові, не спускали з нього очей, та Гнат і не планував тікати. Всю дорогу він гарячково вигадував, як надурити Шевальє.

Вечірня столиця була огидною, холодною й непривітною. «Нічна Мавка» зустріла звичними веселощами: Тарасик ледь устигав наповнювати чарки, дівчата сміялися на колінах нетверезих чоловіків — усе, як Гнат колись любив. Він зловив дивний погляд Лілеї, по тому загін покинув залу і спустився до казино, що сьогодні не працювало.

— Мон амі! — Шевальє розкинув руки, наче для широких обіймів. — Хто б міг подумати, що компромат, збираний на дипломата, раптом знадобиться для характерника!

Він показав на гральний стіл, де віялом лежали численні зображення Гната з жінками, переважно з Орисею. Характерник хруснув пальцями, впізнавши на одній зі світлин Лілею з тієї ночі, яку вважав прощальною. Знімкували зблизька... А він тоді був накачаний алкоголем та нічого не помітив.

— Якщо хочеш порвати їх — прошу, не стримуйся, — припросив бандит. — Я маю багато інших.

— Твій шантаж кізяка не вартий, — відповів Гнат із посмішкою.

— Справді? Не боїшся, що дружина дізнається про твої походеньки? Лілея думає інакше... — Шевальє постукав фішкою по дагеротипу.

Певно, того останнього вечора він розпатякав їй усе, що мав на думці. І знову нема кого звинувачувати крім себе.

— Вона й так знає про мої походеньки.

Це було єдине, що він спромігся вигадати. Певно, Варган або Щезник придумали б щось краще... Але вони б ніколи не опинилися в такій сраці.

— Шкода, — Шевальє підкинув гральну фішку. — Тоді доведеться пристрелити тебе, а твоїх дорогоцінних дружину та сина спалити живцем. Це б зачепило ніжні струни твого серця?

— Покидьок! Я відірву тобі голову!

На нього здійнялося понад десяток піштолів. Бандити розреготалися: так сміються дорослі з наївних дитячих погроз. Шевальє теж посміхнувся, зачекав, доки регіт уляжеться, і продовжив:

— Тепер, коли емоції знайшли вихід, я скажу наступне: ти лишаєшся тут, мон амі, у кімнаті для особливих гостей, і чекатимеш наказу. Затим слухняно виконаєш усе, що я скажу. Таким чином твоя родина залишиться цілою. Зрозуміло?

— Я вважав тебе людиною слова, Шевальє. А ти виявився сраним брехлом. Зараз ти переміг... Але настане ніч, і біля твого дому з'являться вовчі очі.

Шевальє заплескав у долоні. Мармуляд захихотів.

— Чудова промова! Можеш вважати себе вовком, але зараз ти — мій песик на повідку. І робитимеш усе, що я накажу.

— Де гарантії, що цього разу дотримаєш слова?

— Жодних гарантій, — Шевальє кинув фішку на стіл. Собою Гнат міг ризикувати як завгодно. Але не родиною.

— Орден дізнається, — то був його останній відчайдушний аргумент.

— Орден уже дізнався, але це невеликий клопіт, — Шевальє махнув рукою. — Несіть того нишпорку!

Декілька бурмил зникли за дверима й за хвилину приволокли чоловіка, який уже не міг ходити через перебиті коліна. Спотворене побоями обличчя нагадувала криваву м'ясну маску. Гнат із жахом упізнав у тій масці брата Качура.

— Твій знайомий?

Качур підняв обличчя. Його очі, геть червоні від потрісканих капілярів, ледве прозирали крізь розпухлі чорно-сині синці. Він довго вдивлявся в Гната, потім смикнувся та зашепотів крізь вибиті зуби, біль та ненависть:

— Запроданець. Ненавиджу. Проклинаю...

Шевальє поправив метелика, простягнув руку і Мармуляд