Галина Курдюмова - Викрадена перевертнем., Галина Курдюмова

Глава 36. Прокляття. 2.

Я, чесно, перелякалася не на жарт. В голові вже крутилися різні страшні здогадки. Але сестри не виглядали засмученими.

- Що сталося? - з деяким тремтінням в голосі запитала я.

- Нічого поганого, не тремти, - Таміла кинула на тумбочку сумочку. – Просто ми взяли відпустки.

- А, щоб займатися зі мною? Дякую! - Чудова новина, так я швидше зможу опанувати необхідні навички.

Таміла сіла в крісло, граціозно витягнувши ноги в тонких панчохах, а Флора і Люція стали поряд з обох боків.

- Бачиш, Горобчику, - продовжила Таміла, - ми прочитали щоденник Елізабет.

- І?

-  Це, і справді, щоденник нашої далекої пра-пра-пра… Він, і справді, зачарований. І, якщо щоденник, як ти казала, сам вибрав тебе, то ти зобов'язана зняти з Полоцьких прокляття.

- Так, він випав мені просто під ноги. Тоді я думала, що це випадковість, але зараз, коли я знаю, що є нащадком Елізабет Бейлер, то сама збиралася повернутися до Полоцьких, коли трохи навчусь керувати своєю силою.

- Тим більше, що на тебе там чекає той, хто готовий віддати за тебе життя, - лукаво нагадала Флора.

Я посміхнулася, представивши чарівну посмішку Влада.

- Так, я зроблю все, щоб наблизити цей момент.

- Я думаю, - Таміла позіхнула, прикривши рота долонею, видно, всю ніч щоденник читали, - що слід це зробити завтра.

- Завтра?! – Я була просто шокована заявою відьми. – Але ж... А як же з моєю силою? Ти сама казала, що знову може бути неконтрольований викид!

- Так... Так... Треба, щоб за тобою хтось приглянув... Доведеться нам вирушити в дорогу всім разом.

- Разом?! - Я навіть не розглядала такий варіант, не думала, що відьми захочуть допомогти.

- Ти проти?

- Зовсім ні! Я просто не чекала такого... щастя!

Сестри посміхнулися.

- Тоді сьогодні посилено тренуєшся, а завтра – у дорогу!

- А чому не сьогодні? - Я знахабніла, звісно.

Поки не знала, коли знову зможу побачити дороге обличчя Влада, просто намагалася наблизити цей момент, але тепер… не можу чекати!

- Лю-ба мо-я!.. - Таміла начебто як зібралася читати нотацію, але раптом хихикнула: - Хоча б тому, щоб не з'явитися у маєтку раніше самих Полоцьких, адже ми підемо через озеро, а вони – власними нозями, чи то, пак, лапками.

- Через озеро?

- А ти збиралася яким чином проникнути на замкнену магією територію?

- Ой, про це я навіть і не подумала...

- От бачиш, без нас не обійдешся, - якось дуже задоволено кивнула Таміла, підводячись із крісла.

- Візьми, це твоє, - Флора простягла мені знайомий зошит зі шкіряною обкладинкою.

Я запитально перевела погляд на Тамілу, як  на старшу:

- Ми всі є нащадками Елізабет, так що...

- Щоденник вибрав тебе, тож тобі його й зберігати, - перебила мене Таміла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍