Вероніка Суховська (Shannon) - З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)

Розділ 40

Знайшовши пульс, Ерік видихнув з полегшенням.

— Аптечку, хутко! — вигукнув чоловік, не звертаючи уваги на те, що на вулиці зʼявились люди. Останнім, про що він зараз думав, була власна безпека. Її мама. Якщо з жінкою щось станеться, Кора не простить себе. Поряд зʼявився Грег, простягаючи медикаменти. 

— Ти маєш йти, — сказав хлопець, допомагаючи Еріку очистити рану. Жінка щось прохрипіла, та її слів було не розібрати. 

— Не можу, — мовив Ерік, помічаючи, наскільки багато крові навколо. Надто багато. 

— Мусиш, інакше… 

— Що сталося? — спитав Джост, важко дихаючи після бійки й цих кількох метрів. Побачивши поранену жінку перед ними, чоловік зблід. 

Марелій присів над її головою, пальцем провів по крові на землі, й, спробувавши на язик, мовив лише:

— Сил майже немає.

Потім, насупившись, ще раз мазнув пальцем по крові, що зібралась навколо рани.

— Помилився. Сили ще є.

— Агов! — почувся новий голос і Грег, передавши бинт Еріку, різко підвівся на ноги.

— Тату, це я!

— Що сталося?! 

Помітивши Еріка, Юстас не замислювався. Спрямував власну рушницю на нього, та хлопець став перед ним, розмахуючи руками. Ерік не звертав на них жодної уваги, думаючи лиш про те, аби врятувати жінку. Почувши розмову Грега із батьком, Марелій лишив Еріка й Джоста з пораненою. Він мав захистити сімʼю. Смерть жінки — погано, та якщо їхнього брата після всього цього застрелять місцеві, буде значно гірше. 

— Ми врятуємо її, — запевнив Джост Еріка, бачачи, як руки чоловіка починають тремтіти. — Я бачу це. 

— Вона втратила надто багато крові.

— Це можна виправити.

Дихання пораненої дещо вирівнялось, однак Еріку цього було недостатньо. Він може бути спокійним лише якщо жінка прийде до тями.

— Гей, гей… — мовив батько Грега, опинившись на колінах поряд із ними. Поклав руку на шию жінки, оглядаючи її стан. — Рана не смертельна. Ви зупинили кров. Ми її витягнемо.

— Що ж, добре, — почав було Ерік, але чоловік осадив його, поклавши руку на його плече й зазирнувши у вічі. 

— Йдіть. Піклуйся про Кору, як вона піклувалась про тебе. А я подбаю про Жанет. 

— Ми не…

— Біжіть, поки вас не застрелили всіх! Тоді я вже не зможу допомогти!

Марелію повторювати не довелось. 

— Ходім! Я ковтнув її крові, ще деякий час знатиму про її стан, — пообіцяв чоловік. Вони з Грегом схопили Еріка й потягнули до лісу. Джост затримався, допомагаючи батькові Грега віднести жінку до будинку й облаштувати там все. 

 

— Вона жива, — перше, що сказав Ерік, побачивши дівчину. Він не хотів брехати щодо стану матері. — Його батько сказав, рана не смертельна. 

Кора побігла до нього, щойно відчувши свободу. Вона шкандибала, та тут, у лісі, було надто темно й забагато коріння, аби хтось це зауважив. Ерік обійняв дівчину, відчуваючи, як тремтить її тіло. 

— Як вона? — спитала вона, пальцями вчепившись у чоловічу сорочку. 

— Ми зупинили кров. Все буде добре.

— Я не можу йти… — прошепотіла Кора, однак тут втрутився Грег:

— Це абсурд! Тебе тут знайдуть! Уявляєш, якщо зараз на твої пошуки вони пустили таку орду, що буде наступного разу?! 

— Але ж мама, — її голос хрипів від сліз, що не вщухали, й криків.

— Мій тато дбатиме про неї. Треба буде — вони підуть. 

— Ми можемо її забрати!

— І тоді гарантовано добʼємо її, — помітив Марелій. 

— Марелію! — шикнули на нього одразу кілька голосів. 

— Я взяв трошки крові. Якщо щось у стані твоєї мами зміниться, я обовʼязково скажу. Обіцяю, — схилившись до Кори, мовив він. Лише це змусило дівчину здатись.

Вони повільно рушили лісом назад, до Ісоліва. Джост наздогнав їх за пів години, тримаючи в руках сумку Кори, з якої стирчала рамка портрета. Змучений, почервонілий від тривалого бігу й виснажливої бійки, він, ледь віддихавшись, сказав:

— Коро, твоя мама прийшла до тями. Її трошки нагодували, й зараз вона спить. 

— Їй там залишатись небезпечно, — мовила дівчина, хоча й новина, що приніс Джост, дуже її втішила. 

— Вони щось придумають. Мій тато не залишить твою маму в біді, — запевнив її Грег. 

Стомлені, вони вже не відчували ніг, доходячи до міста. Зупинившись на краю лісу, Марелій, стиснувши кулак, міцно вдарив їм по стовбуру найближчого дерева. Розтиснув кулака, роздивляючись результат, й обернувся до Кори:

— Цей був сильніше. Вона набирається сил.

Заплакана дівчина кинула погляд на нього й вдячно кивнула. Повернувшись до квартири, всі вони, стомлені, впали хто куди. Ерік уступив ліжко дівчатам, чоловіки лягли на полу. Кора витратила кілька хвилин на те, аби промити власний поріз на стегні, але це було й все, на що вистачило її слів. Вмостившись поряд із Міртою, дівчина заснула майже одразу, хоча й була впевнена, що заснути не зможе. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍