Вероніка Суховська (Shannon) - З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)

Дівчина кинулась за матірʼю, однак її наздогнали. Почувся гучний, сповнений болю крик. Кров застигла у жилах, варто було почути його. Щойно побачивши Кору, що, дивно схилившись, прямувала до матері, Ерік кинувся до неї. 

Він не дасть її світові зруйнуватись так само. 

— Уведи її, — наказав Мірті, розчищаючи шлях перед дівчиною. 

Кору явно цінували, адже на її пошуки кинули немало сил. Це не були прості вартові. Пробившись до Кори, Мірта вчепилась в її сукню, намагаючись відвести. Дівчина закричала, кидаючись до матері, однак тут за спиною вартового, що утримував її матір, зʼявилась Елайза. Кора дозволила відтягнути себе, думаючи: так, вона у безпеці. Мама у безпеці, адже відьма зараз зробить те, що вміє ліпше за все — спалить його до тла! Чоловік знепритомнів, та, падаючи, задів курок. Роздався постріл. Хтось закричав, та через власний біль й шум у вухах Кора не розібрала, чий крик то був. Елайзи чи мами — неважливо, дівчина кинулась в протилежному від напрямку, куди її уводили. Ігноруючи прохання Мірти, ігноруючи власний біль у рані на стегні, що залишив по собі один із нападників. Сльози покотилися рікою. Вона бачила лише неясні риси бійки попереду, та, коли поряд зупинилась Елайза, серце дівчини на мить зупинилась. Елайза тут. 

То був не її крик.

То була мама.

— Пустіть! — кричала Кора, однак дівчата її не слухали. За те один з нападників звернув на них увагу й кинувся з пістолетом наготові.

— Тримайтесь міцно! — вигукнула Елайза. Кора не звертала уваги на неї. Єдине, чого вона бажала, опинитись поряд із мамою. Дівчині треба було побачити її, запевнитись, що мама жива. — Ховай. — тихіше додала відьма. 

Нападник несподівано завмер, зупинившись в десятку метрів від того місця, де щойно стояли троє дівчат. 

Кора плакала й брикалась, однак двох пересилити їй не вдалося, а біль у нозі заважав перетворитись на вовчицю. Неважливо, чи побачать її. Не тоді, коли Елайза виказала власні здібності. Не тоді, коли Джост, користуючись власним несподівано відкритим способом використання власних здібностей, передбачав рухи ворогів й ухилявся від них. Не тоді, коли Ерік дав волю власній силі й перетворився на чудовисько.

Не тоді, коли її мама кричала одразу після пострілу. 

Вони стали видимими лише тоді, коли ліс сховав їх у власній тіні. 

— Ну ж бо, заткнися! — лаялась Елайза, боячись, що зайві звуки можуть привабити до них забагато уваги. Вони відійшли надто далеко, аби сподіватись на допомогу когось із чоловіків. 

 Та Кора могла думати лиш про одне: мама.

Щойно Марелій взяв на себе решту, Ерік одразу кинувся до жінки, що розтягнулась на землі. 

Ні.

Він не мав цього допустити. Кора не мала зазнати цього болю.