Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська - Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська

Розділ 79.

- Ти хто такий?  Вали звідси!  - Сказав мужик, який мене утримував Томасу і болючіше смикнув за волосся, змушуючи закричати.  

  

- Відпустіть їх, - краєм ока, коли звивалася, щоб полегшити біль, я бачила, що Томас щось перебирав в руці, не могла зрозуміти, що саме.  Помітила лише, що його погляд був сфокусований на наших кривдниках і навіть мої крики не змусили його відірватися.  А саме це і хотів зробити мужик, який мене утримував, він хотів змусити Томаса втратити пильність від моїх криків.  

  

Мене знову смикнули за волосся, і на цей раз біль був на стільки нестерпним, що я видала не людський крик. Саме такий біль, який міг змусити вас відчути себе загнаною твариною, щоб відчайдушно намагатися вирватися з полону.  Піднявши ногу, я швидко почала бити з усією силою свого кривдника по коліну, чим викликала його рик і в цей раз вже він відвернувся від мене. Це було моєю метою.  

  

- Дрібна сука, - прошипів цей виродок і знову відважив мені такого ляпаса, що я в роті відчула смак власної крові.  

  

Ця сцена і вся колотнеча в цілому почала вже привертати увагу пильних городян, хоч їх і було не так багато в тих краях в той час, тому я не знала, чи можна було розраховувати на їх допомогу.  

  

Десь в стороні почувся писк Савани й гуркіт чогось важкого. Відвівши погляд убік, я побачила, що її кривдник вже лежав на підлозі, скорчившись, і щось сичав, в той час, як розлючений Томас просто нависав над ним. Я навіть чітко бачила, як він з розмаху заїхав ногою йому по обличчю.  Заплющила очі сильніше, тому що мене вже і так нудило від смаку крові, а дивитися ще і на цю картину була просто нестерпно.  

  

- Ей, хлопець, спокійно, - я відчула, як рука на моєму волоссі послабила хватку, а потім і зовсім зникла, мене більше ніхто не тримав.  Не вірячи в те, що відбувається, в те, що все так швидко вирішилося, я відкрила очі й, піднявши їх, відскочила в бік. Той мужик, який тримав Саванну, вже лежить в відключці, він навіть не рухався, а просто хрипів.  

  

- Ну так що, мене лапати будеш?  - Піднявши погляд, я бачу закривавлені кулаки Томаса.  І в цей момент мій організм почав поводитися дивно: голова різко закрутилася, в очах поплило, ноги підкосилися і, через якийсь час я зрозуміла, що занурилася в темряву.  

  

Я відчувала якусь метушню навколо себе, чула крики й вигуки, але ніяк не могла зрозуміти, що в той момент відбувалося. Чула знайомі голоси навколо себе упереміш з незнайомими, але в такому стані їх зміст залишався для мене загадкою. То голосніше, то тихіше.  То тривожно, то спокійно.  То холодно, то жарко.  То незручно, то м'яко.  

  

Весь цей час я себе відчувала немов лялька зроблена з лахів.  Безвольна, знесилена маріонетка, яку кудись несли.  

  

Коли я відчула під собою м'якість, то стало так добре. Захотілося розслабитися і я занурилася в якесь незрозуміле небуття. "Нервовий зрив" - почула я десь над головою незнайомий чоловічий голос і провалилася.  Не то в сон, не то в несвідомість.  

  

Скільки часу так пролежала - не знала.  Що за весь цей час відбулося - теж.  Крізь пелену свідомості здавалося, що в кімнаті то по черзі, то відразу удвох знаходилися Сав і Томас. Один раз, коли я ненадовго прокинулася, хлопець дав мені якісь таблетки, і я знову відразу ж заснула. А другий раз переді мною сиділа вже сестра і ми з нею навіть про щось поговорили. Ось тільки я не пам'ятала, про що, мабуть, про щось неважливе.  Але і після цього я теж заснула без сил. А втретє я прокидалася довго і дуже тягуче.  Сон ніби не хотів мене відпускати, але також у мене складалося відчуття, що і в реальному житті мене хтось чекав. Щось виривало з тієї темряви, в якій я опинилася, і хоч вона й була, як не дивно, спокійною і затишною, мені хотілося звідти вибратися.  

  

Мене звідти виривали якісь деталі, щось, що оточувало мене в цю секунду.  Розмірене дихання, запахи й відчуття того, що мене наче хтось пронизував своїм поглядом.  За сукупністю цих факторів мій організм відразу підказав мені, хто знаходився поруч, і я заспокоїлася негайно ж, повільно відкривши очі.  

  

Його запах здавався рідним, таким бажаним і таким необхідним в цей момент.  Я дихала ним, здавалося, що без нього не змогла б взагалі нічого.  Він сидів біля мене і, напевно, вперше не намагався до мене доторкнутися.  Просто дивився, пестив поглядом.  А мені навпаки хотілося, щоб він на мене накинувся, розірвав мій одяг, покрив тіло гарячими поцілунками. Хотіла, щоб стиснув мою шкіру до відмітин, хотіла, щоб він на мені залишив свої сліди. Сліди злочину ...  

 

- Томас, - сама підвелася і підсіла ближче до нього, побачила, як його очі потемніли, а зіниці розширилися.  Він мене хотів, завжди, всюди.  При будь-яких умовах, він хотів тільки мене.  

  

- Тобі, напевно, краще прилягти. - Я підняла руки, але не в знак протесту, а для того, щоб зірвати з себе футболку.  

  

- Так уклади мене.  - Мій голос навіть мені здався хрипким, збудженим, таким, що зривається на шепіт.  Хотіла його, потребувала його ... Він був моїм, тільки моїм!!!  

  

- Олівія, - він насилу проковтнув, і я помітила, що хлопець стримувався з останніх сил, але я не збиралася давати йому шансу на відступ.  

  

Завела руки за спину і розстебнула бюстгальтер.  Томас пожирав мене очима, секунда, йому потрібна була всього лише секунда, щоб накинутися на мене.  

  

- Писець, як хочу тебе, - прикусив мою нижню губу, відтягнувши її назад.  

  

Я так втомилася боротися, я так втомилася пручатися ... Я повністю здалася, прийняла поразку.  Я стала його, а він моїм.  Напевно, ми були створені одне для одного, напевно, іншої долі бути не могло у нас вже.  

  

- Моя дівчинка, - прогарчав він і зірвав з мене шорти, після чого стиснув пальцями мої сідниці до болю.    

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍