Люсі Мод Монтгомері - Емілі виростає

величають «Дорога панно Стар» (зверни увагу!), тоді як досі до мене писали: «Моя люба Емілі!» Всі знатимуть, чому я не беру участі в базарі. А я ж мало не на колінах благала тітку Рут дозволити мені взяти в ньому участь. І вона врешті-решт дозволила…

— А що каже на те все тітка Рут?

— Це, власне, найгірше, Ільзо, що тепер тітка довідається про все. Досі вона про нашу пригоду не чула, однак тепер уся справа неминуче вийде наяв. Я не витримаю її дурних зауваг, її брутальної лайки, Ільзо! Я вже нині змучена і розпачена до краю!

— Які жалюгідні, злостиві мізки у жителів цього містечка! — вигукнула Ільза. А втім, вона не надто переймалася. Емілі ж не справляло полегкості вигадування гострих епітетів і застосування їх до своїх недоброзичливців. Була вона пригнічена — не писала вже ні новел, ні поезій, не вела й щоденника. «Промінчик» перестав її навідувати — може, навіть назавжди, як думала Емілі. Життя уявлялося їй сірим, невдячним, невимовно смутним. Краси не стало у цьому світі — зникла! — навіть місячні ночі у Місячному Серпі не в силі були повернути її. Удома ж не здогадувалися про зажуру Емілі. Однак і це її мучило: незабаром дізнаються! Й будуть прикро вражені, що Мурреївна, хай безневинно, стала героїнею судів-пересудів, лихого язичення. А як вони оцінять поведінку Ільзи, що впилася горілкою Малкольма Шоу? Емілі від’їжджала до Шрусбері мало не з відчуттям полегші.

У кожному погляді, кожному слові, зверненому до неї в школі, ловила вона або насміх, або зневагу. Тільки Евеліна Блейк удавала з себе чуйну подругу і навіть захисницю. І це справляло Емілі чималу прикрість. Емілі не знала, скільки в тому було злостивості, а скільки страху, але твердо знала, що це не має нічого спільного зі щирістю, — облуда завжди була їй огидною. Евеліна всіх запевняла, начебто не вірить у чутки, що поширюються про «бідолашну Емілі».

Тітка Рут упродовж кількох тижнів була приречена на самотність через загострення ішіасу. Страждала сильно — так, що приятельки, які вряди-годи її провідували, не наважувалися доносити до її вух ті прикрі поголоси про її небогу, що невпинно кружляли містом. Зрештою, ішіас відступив, і це дозволило їй подумати про поточні справи. Передусім вона згадала, що Емілі останніми тижнями мало й неохоче їсть, що вона дуже бліда й очі її обведені червонястими колами. «Вона що — не висипляється?» Й тітка Рут постановила з’ясувати, у чому річ. Таємна журба в її господі була неприпустимою!

— Емілі, я хочу знати, що з тобою діється, — сказала вона в суботу по обіді, коли Емілі, геть бліда й неуважна, вставала з-за столу, майже нічого не ївши.

Дівчина трохи зашарілася. Надійшла хвилина, якої вона боялася. Треба все розповісти тітці Рут. Але відваги їй бракувало… Знала заздалегідь, що викличе обурення тим епізодом у домівці Старого Джона — неминуче! На думку про закиди, що їх почує нині, Емілі брала млість. Не могла розтулити губи — не могла, і край.

І враз вона зчепила зуби. Мусить перейти крізь нове пекло — нічого не вдієш!

— Нічого такого, тітко Рут, — відказала Емілі. — Просто вчинила одну річ, яку люди хибно витлумачили.

Тітка Рут скривилася, одначе вислухала оповідь Емілі, жодним словом її не перериваючи. Емілі намагалася розповідати якнайстисліше. Перед лицем тітки Рут — прокурора, судді й виконавця вироків в одній особі — вона почувалася, неначе підсудний на лаві провинників. Коли скінчила — застигла в мовчанці, очікуючи на терпкі коментарі з боку тітки.

— І що тут кому не до вподоби? — запитала тітка Рут.

Емілі розгубилася, почувши геть несподіване запитання.

— Я гадаю… гадаю, що вони… говорять… жахливі речі, — вистогнала вона. — Знаєш, тітко Рут… ніхто не замислюється над тим, що таке сніговиця… буран. А крім того, кожен тлумачить цю історію по-своєму, кожен щось додає і перекручує… І врешті-решт розноситься плітка, начебто ми всі там перепилися.

— Що мене дратує, — сказала тітка Рут, — то це паплюження тебе чи не всім Шрусбері. Але чому, на Бога, ви не залишили тієї історії в секреті?

— Це означало б удатися до хитрощів, — дала відкоша Емілі, в якій прокинувся давній демон.

— До хитрощів? Це означало б виявити розважність! — просичала тітка Рут. — Не маю сумніву: то саме Ільза не змогла втримати язика на припоні. Скільки разів я повторювала тобі, Емілі, — нерозумний друг є стократ небезпечнішим за ворога. Але чому ти так переживаєш? Твоє сумління є чистим. Незабаром плітка помре, як рано чи пізно помирають усі плітки.

— Пан Гарді, я чула, заявив, що я повинна оголосити про свій вихід з президії старших класів.

— Джим Гарді?! Та його батько наймитував колись у господарстві мого діда! — промовила тітка Рут з невимовною погордою в голосі. — То він гадає, ніби моя небога може поводитись непристойно?

Емілі була приголомшена. Невже це не сон? І ця гордовита, розумна жінка є справді тіткою Рут? Неймовірно! Емілі вкотре стикнулася з суперечливістю людської натури. Ту мить вона усвідомила, що можемо з кимось боротися, ганити когось, ба навіть ненавидіти, однак без наслідків це не минає — багатолітні стосунки неминуче призводять до утворення міцного душевного зв’язку між тобою і твоїм, так би мовити, супротивником. Поза тим, кров є завжди густішою, ніж вода. Коли чужі нападають на наших кровних, озивається голос крові. Тітка Рут володіла принаймні одною чеснотою Мурреїв — почуттям родинної солідарності.

— Щодо Джима Гарді не турбуйся, — заспокоїла небогу тітка Рут. — З ним я дам собі раду. Я навчу людей не гострити своїх язиків на Мурреях!

— А пані Толлівер наполягає, щоб я відступила мій столик на доброчинному базарі її кузині, — мовила Емілі.

— Я завжди знала, що Поллі Толлівер — нікчемна дурненька вискочка, — відказала тітка Рут. — Нічого нового тут для мене немає. У день, коли Ернест Толлівер одружився зі своєю стенографісткою, Земля перестала обертатися круг Сонця! Десять років та