Оршуля Фаріняк - Айхо, або Подорож до початку

та на крам, який лежав на палубі, захований в скринях, замотаний в коштовних паласах, насипаний в маленькі мішечки.

Астра глянула зверху вниз на здобич і розсміялась:

— Бачу, ти готувався!

Я не зводив очей з Астри, але чим довше спостерігав за зверхнім і нахабним дівчиськом, тим швидше згасала надія на порятунок.

— Цього разу такого дару буде недостатньо! — ошелешила усю команду володарка морів. — Трюми пусті ось уже п’ятий день, та сьогодні я заповню їх вщент! — і, піднявши догори криву піратську шаблю, Астра віддала наказ.

— Стій! Астро! — крикнув я піратці, яка, не помічаючи нікого, ефектно зникла, змахнувши шовковою накидкою.

Розділ 50

Знайомий запах сирості і кількох десятків людських тіл, які в страху і відчаї тіснилися у темному трюмі, змусив пригадати минуле і наштовхнув на невеселі роздуми.

— Небагато ж часу пройшло… — сумно протягнув Зуфар.

Я розумів, про що брат. Навіть незмінний оптимізм, здається, покинув Зуфара. Ескалар тримався краще.

— Друзі, так дивно бути по інший бік…

— Ти про що, геліонате? — майже усміхнувшись, спитав Зуфар.

— У мандрівках часто доводилось подорожувати на піратських кораблях, але щоб у ролі невільника… вперше. Щоб виконати те чи інше завдання Ордену, видавав себе за мага-мандрівника. Пірати полюбляють такого роду дійства. Ми — ілюзіоністи, танцівники, актори-балагури були незмінними супутниками корсарів на їхніх гамірних привалах. От я й подумав: можливо, якщо я влаштую коронне шоу, то вдасться врятуватись.

— Ага, починай просто зараз, — скептично мовив Зуфар. — Тут тільки не вистачає ще твоїх дешевих трюків.

Ескалар і брат обмінялися недружелюбними поглядами.

— Годі! — різко сказав я. — Бракувало сварки, — і ніби сам до себе задумливо продовжив: — От якби вдалося зустрітися з Астрою… Не вірю, що вона настільки потонула у піратському житті, що, впізнавши, відмовилася б допомогти.

— О, пам’ять пірата коротка, — зло помітив Зуфар.

— А як же пірат Ракун-Саро, який допоміг викупити тебе з рабства в Сакарії?

— Що, що, Айхо? Це ти про кого, чи не про того Ракун-Саро, який віз нас із сестрою в брудному трюмі продавати, як худобу, на базар?

— Та що з вами? Вперше бачу такими! — перебив суперечку здивований Ескалар. — Ви — друзі, а поводитесь, як останні боягузи перед лицем небезпеки.

Я зустрівся з очима Зуфара:

— Пробач, брате, — майже одночасно сказали ми один одному.

В цю мить двері трюму відчинилися і грубий піратський голос крикнув.

— Хто Айхо? — і, не дочекавшись відповіді: — Виходь!

— Здається, у нас ніхто не запитував імен… — здивувався Зуфар.

— Не хвилюйтесь, — підвівся я. — Просто одне дівчисько вирішило показати, хто в домі господар, — і вже про себе подумав: «Ну, й Астра, таки впізнала, але й оком не моргнула. Змусила чекати в невідомості. Ну що ж, це схоже на доньку Фароса».

Я рушив за піратом, який не став розв’язувати рук, і в такому вигляді привів прямо до капітана.

— Геть усім! — роздратовано кричала володарка морів. — Забирайтеся! — верещала вона на підлеглих, які, злякано втиснувши голови в плечі, поспішно покидали каюту. — А цього залиште! — не збираючись щось пояснювати, віддала наказ Астра.

— Впізнаю дикий норов, — першим заговорив я, коли усі розійшлись.

— Перед володаркою морів раби падають на коліна, а ти чому стоїш?

Я лише усміхнувся. Астра анітрохи не змінилась.

— Можливо, тому, що я не твій раб і ніколи ним не буду. Весь цей час я думав, що там, на березі темноводої Ратоки, залишив друга…

Невимовлена чергова нахабна фраза завмерла на вустах дівчини. Вона знітилась. І нарешті я міг добре роздивитися колись задерикувату малу, яка нестерпною зверхністю доводила до сказу. Пройшов час, та майже нічого не змінилось. Схоже, крутий норов доньки Фароса став ще крутішим. Але з незугарного дівчиська Астра перетворилася на струнку чорноволосу красуню. І вся ця різкість, зверхність і жорстокість так не личили їй і, здається, не могли вжитись у красивому тілі.

— А ти таки дурень, якщо знову смієш перечити дочці Фароса, — випалила Астра, але на величезний подив усміхнулася.

Темні, як води Ратоки, очі привітно зазирнули у мої. А я ніяк не міг зрозуміти, як в цій людині вживається таке непоєднане. І все ж був радий бачити.

— То може розв’яжеш руки? — вирішив скористатися переміною в настрої.

— Такими брудними справами займаються тільки слуги, — дівчина з погордою махнула маленькою голівкою.

Довге чорне шовковисте волосся, наче розпечена смола, стікало до пояса Астри. Заплетене в чудернацьку косу з різнобарвними стрічками, схоже на живого змія, який невідступно прямував за господинею.

«Ні, Астра ніколи не зміниться», — втомлено подумав я.

Зиркнувши, володарка морів роздратовано повела очима, витягнула ножа і з усього маху ввіткнула лезо в дерев’яний стіл.

— Розв’яжеш сам!

«Дякую і на цьому», — з полегшенням зітхнув я, перерізаючи мотузки, які встигли добряче натерти руки.

— Не думав, що знову зустріну