Валерій Павлович Лапікура - В Багдаді все спокійно

- Навзаєм.

Ця порція старого вірменського бальзаму на рани повернула обличчю академіка нормальний колір. Він заспокоївся і навіть розслабився.

- На завершення теми щодо моральності радянських медиків. Повірте: серед нас не менше злодіїв, збоченців і навіть убивць, аніж, скажімо… серед техніків-операторів по штучному заплідненню великої рогатої худоби. А може навіть більше, тільки про це не пишуть ані в «Медичній газеті», ані в журналі «Здоров’я». Ви знаєте, чому я кілька останніх ночей не сплю? Незалежно від історії з цією… лімітою в чеській білизні. У мого найближчого друга ще з інститутських років, теж академіка і теж шефа аналогічної клініки за Уралом важкий інсульт. Практично не жилець. Якщо й видряпається, ходити буде, даруйте, тільки під себе.

- Що сталося? Невже теж крали наркотики?

- Гірше! Дітей - крали і вбивали. А займалося цим подружжя медиків з його клініки. До речі, обидва при званнях і при посадах. І з бездоганною репутацією. Якби їх не взяли на гарячому під час чергового злочину, ніхто б ніколи і не повірив.

- Жахіття!

- Згоден з вами. Можливо, ви у себе в міліції маєте міцніші нерви, але я ось уже котру ніч лежу і мучусь: а раптом і серед моїх співробітників є такі перевертні?

- Якщо це вас заспокоїть, то зі свого міліцейського досвіду можу сказати: історія рідкісна, надзвичайно рідкісна. Вбивство дітей - то взагалі виняток. А щоб убивць було двоє… тож вашій клініці це не загрожує. Хоча б за теорією ймовірності.

- Теорія ймовірності, шановний, діє там, де немає тотальної секретності. От ви у себе на службі про цю історію чули? Чи читали., бодай під грифом? Ні! Тому не треба мене втішати. Хоча - спасибі за намагання.

Від автора: історія, яку коротко переповів академік, вразила не лише Олексу Сироту, а й найвище радянське та партійне керівництво. Бо подружня пара лікарів - сексуальних маніяків, що вбивали дітей, не просто не вписувалась у сповнену благості картину здорового радянського способу буття. Як висловився один із пізніших дослідників-криміналістів, у разі оприлюднення це могло би знищити сам режим. Відтак були вжиті небачені навіть у радянських реаліях засоби секретності. Всі матеріали, включно з робочими нотатками слідчих, були вилучені і знищені. Точно так же вчинили з усіма документами, де бодай фігурували прізвища злочинного подружжя. Не кажучи вже про їхні особові справи, ордери на прописку, паспорти і таке інше. Вилучили і знищили також усі їхні фотографії, включно з любительськими з сімейних альбомів рідних і друзів. Влада пішла навіть на те, щоб надрукувати нові версії міністерських наказів про вручення дипломів та присвоєння вчених звань, у яких «нелюді з Енська», так називалася слідча справа, вже не фігурували.

Що ж до самих «нелюдів», то там суцільні запитання. Їх пов’язали на гарячому, привезли до міської міліції, однак не допитали, а відклали цю процедуру на наступний день. До того ж чомусь помістили обох до однієї камери. Звісно, під охороною, постійним контролем і так далі, і таке інше, але…на ранок з’ясувалося, що маніяки-педофіли у незбагненний спосіб і невстановленими знаряддями зробили собі харакірі. І померли від больового шоку та втрати крові.

А ви кажете - Чикатило…

Олекса Сирота:

Академік - не без моєї скромної допомоги - прикінчив пляшку коньяку і поцікавився:

- Знаєте, чому я не послав вас щонайменше до прокурора по ордер на проведення перевірки? І навіть не зняв о-о-он ту трубочку з о-о-он того телефону і не подзвонив вашому міністру? На мене подіяла ваша переконаність. Ви не блефували, шановний, отже, у вас, крім підозри, було й щось конкретне?

- Конкретика буває різна. Дехто з моїх колег і досі покладається на показання свідків, але люди - істоти легковажні. Серед своїх вони говорять одне, в кабінеті слідчого - інше. А на суді ще щось, абсолютно відмінне. Ні, я віддаю перевагу речовим доказам. Вони не брешуть.

І тут я нарешті поліз до внутрішньої кишені піджака і недбалим жестом фельдкурата Отто Каца з чеського фільму про Швейка витяг те, що в часи мого улюбленого героя делікатно йменувалося «предметом жіночого інтимного туалету».

- Пізнаєте?

Академік несподівано зареготав:

- Аякже! Бачив, як їх одягали і навіть знімали. Там спереду дотепний напис вишитий: «Нахаба!», не сплутаєш.

- Добре, що тільки знімали, а не повернулись у цьому додому.

Академік глянув на мене з цікавістю.

- Був гріх, - визнав я. - На щастя, я не одружений і це помітила тільки мама. Та облишмо приємні спогади. Повернемося до слідчих реалій. Цей доказ був вилучений на квартирі вбитої. Отут-от, у резинці ми знайшли п’ять ампул морфію.

- А я грішив на наших колег з області… хоча я це вже казав.

- Ви знаєте приказку про те, що щастить переважно дурням? Один сидить перед вами. Ампули в трусиках - доказ номер один, але не