Сергій Вікторович Жадан - Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів

якому, якщо подумати, немає нічого, окрім власне неба,

і знаєш, іноді мені здається, що люди насправді помирають тому,

що в них просто зупиняється серце від любові до цього

дивного-дивного фантастичного світу.

Дитяча залізниця

Від вуличного дощу тікаючи в аудиторії,

в березні, коли містом товчеться безліч божевільних,

гріючись у книгарнях і безкоштовних туалетах,

як тритони обертаючи за світлом коричневі очі;

щедрою рукою час зачерпує зі своїх водоймищ

і сипле у твої долоні

пригоршні молюсків і равликів,

комет і річкового каміння.

Колись усі вокзали в моєму місті о такій порі

зупинялись, наче будильники

з тисячею ослаблених пружин;

сховавшись під небо,

котре летіло з двома світилами,

мовби людина з двома серцями,

рудоволосі дівчата, які тримали сутінки

на кінчиках язиків,

співали пісню, що в ній, ніби у вугіллі,

було багато старої зброї, одягу й зотлілих тарантулів;

і з пагорбу, де закінчувалося місто,

видно було залізницю,

якою добиралися додому робітники.

Скільки вогню, скільки сліз, скільки вугілля

вигоріло в легенях, вітрилах, що напиналися

в шахтарському селищі.

Пощо, скажи, небо збирає всі свої ласощі,

крам і світила,

і повернувшись, зникає за пагорбом?

За кожен невидимий видих

вимучених за ніч метеликів,

за кожного із сиріт, котрі кожного ранку

складали постіль, мов парашути,

за кожен з кларнетів у твоєму горлі,

які не дають тобі просто дихати,

перетворюючи голос на тінь і джаз на хворобу,

заплачено нашим життям.

Тримайся ближче до мене. Винесений у заголовок,

досвід постане, мов риштування,

кріплячи ще нестійкі дитячі легені

дротами і крейдою.

І цей сніг також, наче старе полотно

складений у громіздких шухлядах неба,

не накриє твоєї печалі. Лише дивись —

протяги гуляють від кордону до кордону

і нерозірваними бомбами в темряві лежать вокзали,

і нічні самотні експреси, мовби вужі в озерах,

плавають у темряві, сплескуючи хвостами,

довкола твого серця.

Готельний бізнес

У дешевих берлінських готелях,

які тримають росіяни,

де на рецепціях немає льодяників,

а в кімнатах — відповідно —

конвертів з готельними лейблами,

де стоять пожовтілі від часу ванни,

у яких ховаються риби і скорпіони,

часто спиняються відвідувачі, терті життям,

яким є що розповісти про цей час,

перш ніж завалитися

в ліжко разом зі своїм бухлом

і старими мундштуками.

Доки вони говорять і жують нарізану шинку,

принесену з крамниці напроти,

і попіл з їхніх цигарок летить у ліжко,

як сніг на портові міста,

місяць встигає з рогу вулиці переміститися

ближче до церкви

і коридорні починають займатися

ранковим прибиранням,

знаходячи в душових кабінах використані

презервативи

і вимазані кров’ю рушники.

І ось одного разу в один із таких готелів

вселяється чоловік, показавши на рецепції

студентський

аусвайс, і зачиняється в кімнаті.

Вранці йому ще приносять сніданок і він —

разом із тацею, не скидаючи одягу і черевиків,

залазить у ванну і пускає воду.

Знайшовши його вже наступного дня

і викликавши поліцію,

коридорні потім довго перемовляються,

що ось, мовляв, треба ж було так наковтатися

снодійного,

щоби померти просто в воді,

бачиш, виявляється смерть може пахнути

турецькою кавою,

і що нам тепер робити після цього всього.

Міста, розірвані жагою самотніх жінок,

змащений слиною молодих емігрантів місяць —

все, про що вони говоритимуть, про що їм є що

розповісти,

коли кожен ковток і кожна тяга —

лише привід продовжити безкінечну розмову.

Мало хто здогадується про межі видимого,

особливо в цій кімнаті з тостером і нічником,

з якої немає повернення, і немає пояснення,

ти ж не будеш слухати налякану прибиральницю,

яка першою увійшла до кімнати

і навіть бачила, як у воді плавали

розмоклі банкноти і чорні дельфіни

а зі стелі на тонких павутинках

спускались павуки і ангели

і сипали трояндові пелюстки

в хлоровану воду.

Внутрішній колір очей

Ось на сходах університету сидить жінка,

якій ледве добігає до тридцяти,

і курить кемел.

Після дощу,

витираючи шкіру,

яка в неї прозора настільки, що під

нею видно водорості і пісок,

вона думає — ось знову з неба сипляться

холодні леза, срібні цвяхи,

і ранять смертельно равликів,