Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

Учень відвернув голову, зовсім не бажаючи говорити про це у присутності інших.

- Є якісь скарги? – зацікавився лікар.

- Холодно, - буркнув Хаол, покосившись на нього.

- У тебе синдром повільної магічної сили, - повернувся чоловік на першу сторінку особової справи, подивившись, що там написано. – Це вроджена патологія розвитку. Батько з Безкрайньої гладі з земляною кров’ю, а мати зі Злітаючої ластівки з сонячною… Воно тобі дісталося від батька. Це не лікується, тільки коригуються симптоми. Контактуй частіше з магами з вогняною і сонячною кров’ю – і сила буде пришвидшуватися. Якщо контакту не буде – будеш мерзнути і чарувати стане складніше.

- А самостійно допомогти собі можливо? – занепокоївся Ракор.

- Симптоми тільки коригуються. Якщо часто медитувати – це може допомогти, однак не сильно. Для помітного ефекту краще все ж контактувати із кимось у кого магічна сила швидка.

- Паразитичне життя виходить, - несхвально підсумував хлопчик.

- Від взаємодопомоги ще ніхто не вмирав, - зазначив золотий журавель. – Тобі вистачить і мінімального фізичного контакту, аби підтримувати нормальну швидкість магічної сили.

- Можливо, якийсь амулет міг би допомогти? – запитав вчитель.

- В амулеті сила статична, а йому потрібно розігнати свою. Тут підійде тільки фізичний контакт, - завершив лікар та продовжив робити записи.

Відвідувачі переглянулися.

Перевіривши після цього стан зору, координацію рухів та ахор, золотий журавель ще щось написав в особовій справі і закінчив огляд, віддав теку педагогу. Хаол одразу зав’язав собі високий хвіст та повернув дерев’яний амулет на шию. Вони з наставником вийшли. Переглянулися.

- Синдром повільної магічної сили? – задумливо повторив викладач, дивлячись на підопічного.

- Так, - із тремтінням кивнув хлопчик. – І мені треба її прискорити, - обійняв вчителя, частково заховавшись під його омаре.

Ракор видихнув через ніс, поклавши долоні на його спину:

- Вдало тобі Вайо сподобався. Від нього ти постійно грітимешся.

- А в нього ще і кров сонячна, - підмітив Хаол.

- Хм, - лагідно посміхнувся наставник. – Самого гарячого мага собі обрав.

- Угу, - кивнув той.

Стояли так і грілися вони хвилин десять, після яких хлопчик ще сильніше стиснув свого викладача, ніби показуючи йому любов, і відпустив, подивився в очі.

- То як? – легенько посміхнувся наставник. – Розігнав свою силу?

- Угу, - жваво кивнув той. – А тепер, ходімо на вулицю. Ви казали, що ми подивимося подарунок для Вайо, - узяв старшого за руку та потягнув до сходів.

У магазині для сонячної крові вони провели ще півгодини, намагаючись обрати, що ж саме може сподобатися хлопцю Хаола. Зупинили свій вибір на наборі для графіки, що складався з різноманітних чорних і білих олівців, гарних шматочків вугілля та якоїсь м’якої штуки, що, як сказав продавець, потрібна для стирання малюнків. Підлітку ж ця «клячка» більше нагадувала занадто гарні і густі білі соплі. 

- Сподіваюся, Вайо сподобається, - сумнівно закривав учень коробочку із незрозумілою штукою.

- Упевнений, він оцінить, - із легкою посмішкою потер Ракор плече учня.

Після магазину, Хаол вже налаштувався на довгу поїздку назад до академії. Навіть починав думати про те, що можна було б поїхати у протилежний бік та заскочити до Вайо, вручити йому подарунок, побалакати трохи, посидіти разом, пригорнутися до вуст… Але усі думки перервав заінтригований погляд викладача, який помітив краєм ока повну дошку оголошень, на зовнішній стороні будівлі, що оточувала Золоту вежу.

- Хаоле, - зацікавлено покосився він на підлітка, який вже замріявся, уявляючи собі теплі обійми власного хлопця, - а пам’ятаєш про що ми говорили вчора?

- Вчора? – спантеличено обернувся той на чоловіка і швидко знітився, згадавши свої неприємні слова. – Так… - винувато відвернув голову.

- Хочеш заробити грошей? Витратиш їх куди захочеш.

- Гроші? – повернувся він до вчителя.

- Так, - з азартом кивнув Ракор. – Отам, - вказав у сторону дошки, - люди та інші маги вішають оголошення про пошук магів-робітників.

- Наставнику, - опустив учень голову, - я більше не буду грати на гроші… Вибачте мені…

- Хаоле, проблема не у тому, що ти грав із Войши на гроші, а у тому, що ти не розумієш цінності того, що тобі дають і куди ти його витрачаєш. Не будеш грати із ним – почнеш на щось інше витрачати. Нумо. Знайдемо щось простеньке для тебе. Пара зайвих доши ніколи не буває зайвою, - завзято підморгнув.

- Пара доши це мало, - незгідно поглянув підліток на чоловіка.

- То ходімо оберемо щось більш значуще, - махнув у сторону дошки та повів учня за собою.

Протиснувшись крізь натовп з інших чарівників, вчитель одразу ж почав бігати поглядом по оголошеннях, вишукуючи щось одноразове та відносно легке, із чим Хаол міг би впоратися.

- О, Хаоле, - привернув Ракор його увагу до себе, - дивися: «Відмити дах – 25 доши». Як тобі? – глянув на підлітка, що також був зайнятий пошуком своєї першої роботи.

- Я висоти боюся. Я на дах не полізу. Краще дивіться оце, наставнику, - вказав пальцем на аркуш. – «Полити город і прополоти грядки. 20 доши,» - подивився на старшого. – Га? Дощ я вже можу робити. І полоти це легко. Вчитель Кайто за пару хвилин порається.

- Але у вчителя Кайто не город, а наші квіти та кущі… - із сумнівом виразився Ракор. – Та і сам город… - подивився на вакансію. – На 20 доши це не буде одна грядка. Ти впевнений, що впораєшся із парою соток? – повернувся до учня. – Може пошукаємо щось простіше?

- Наставнику! Зробити дощ та вирвати кілька бур’янів за 20 доши! Це ж легко! Принаймні не так складно, як видертися на дах! – склав руки на грудях.

- Ну, якщо ти так хочеш, - поглянув він на оголошення. – Тоді давай станемо садівниками, - зняв аркуш, де була написана адреса. – Я поясню тобі деякі деталі, але працювати ти будеш сам, - покрутив головою, намагаючись зрозуміти у яку сторону їм треба йти.