Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

- Вчителю! – миттю вклонився. – Заходьте, - відступив від кабінету. – Вибачте, що вам довелося чекати.

- Пусте, - піднявся викладач і глянув на здивованого учня, що спостерігав за такою поведінкою. – Хаоле, ходімо. Потім можемо піти та подивитися якийсь подарунок для Вайо.

- Угу, наставнику, - встав хлопчик і попрямував за вчителем до дверей.

Вони увійшли. Золотий журавель одразу ж склав руки і вклонився педагогу. Чоловік цей виглядав років на 35. Увесь його одяг – два халати, чоботи і навіть натільна білизна мали однаково золотий колір. Нижній халат увесь був прикрашений вишивкою блакитних блискавок, а верхнє омаре мало на собі цілі сцени з вишитих кольоровими нитками журавлями. На маківці ж височів колосальних розмірів пучок, який утримували одразу три золоті спиці із статуетками журавлів на кінцях.

- Вітаю. У нас щорічний огляд, - сповістив Ракор, протягнувши теку безсмертному магу.

Хаол склав руки і вклонився старшому.

- Щорічний огляд? – відгукнувся лікар та вирівнявся, забрав документи. – Добре. Зніміть усі свої амулети та інші речі, які можуть ділитися магічною силою, - показав хлопчику на ширму, за якою можна було переодягнутися.

Вчитель опустив погляд на учня. Той подивився на нього:

- У мене тільки це, - взявся Хаол за медальйон на червоній стрічці.

- Після огляду знову надягнеш, - виставив Ракор долоню.

Золотий журавель, тим часом, оглянув інформацію на обкладинці особової справи. Хаол віддав амулет педагогу.

- У мене вітряна кров та синя сила, - сповістив безсмертний і полишив теку на столі.

Нібито, ця інформація мала би щось дати, однак учень не дуже зрозумів чим саме вона може йому допомогти. Його ж наставник кивнув.

- Зараз очистимо твою силу від домішок, - підійшов чоловік до Хаола, встановив палець йому на середину чола і пропустив імпульс, від якого шкірою пішли сироти. – Не торкайтеся один одного до кінця огляду, аби був достовірний результат.

Хлопчику одразу ж захотілося пригорнутися до наставника, до такої ступені стало холодно та неприємно навколо.

- А поки твоя сила відновлюється, - продовжив лікар, - нумо виміряємо твій зріст і вагу. Розпусти хвіст і ставай отуди, - вказав на лінійку під стіною.

Учень кивнув. Скуто стягнув стрічку з волосся та став під лінійку. Золотий журавель виміряв його по маківці, перевів на ваги і почав рухати важки, до поки вони не увійшли у баланс.

- Присядь, - вказав на кушетку, а сам повернувся за стіл, бажаючи записати данні.

Ракор, тим часом, стояв під дверима, спостерігаючи за усією процедурою. Було щось приємно-ностальгічне в усіх цих вимірюваннях та вказівках лікаря…

Золотий журавель спантеличено почав шарудіти сторінками особової справи, прогортаючи одну і ту саму вперед-назад:

- Йому вже 13 років. Де інші записи?

Викладач здивовано повернувся до мага. Хаол же перемістився на кушетку і зіщулився, починаючи тремтіти.

- Інші записи? – перепитав Ракор.

- Так. Тут останні за другий клас, - підняв лікар очі до хлопчика: - Тебе водили сюди у попередні роки? – перевів осудливий погляд на вчителя.

- Н-ні… - зізнався учень, стукаючи зубами. – М-мене в-вод-дили, в-в друг-гому к-клас-сі…

Безсмертний дуже несхвально насупився викладачу.

- Я молодий вчитель! - підняв Ракор долоні, намагаючись виправдатися. – Мене тільки цієї весни прийняли!

- А де його духовний батько? Чи його регулярно забували на щорічний огляд привести? – кивнув на учня.

Хаол похнюпив голову.

- Його духовний батько… - незручно почав педагог. – Більше не викладає…

- Це я бачу, - невдоволено опустив маг погляд до документів та почав вносити актуальну інформацію про хлопця.

Щойно базові данні були записані, чоловік піднявся та підійшов до пацієнта. Оглянув його тремтіння. Одразу узяв неонор та почав більш ретельний огляд:

- Холодно? – уважно пройшовся очима по всьому хлопчику.

- Т-так, - кивнув той.

- Ви взагалі знаєте, що у нього синдром повільної магічної сили? – відклав маг прилад і почав мацати хлопчику під підборіддям, саму шию. – Скажи «а».

- Синдром повільної магічної сили? – занепокоївся Ракор.

- Аааа… - протягнув Хаол, не сильно відкриваючи рот.

- Через нього він постійно мерзне. У деяких він стає менш вираженим із віком, але це не той випадок. І що у нього з голосом? – підняв голову хлопчика до себе: - Відкрий рот.

- Ламається, - відповів вчитель.

Хаол нерішуче відкрив рот.

- Ширше, - скерував лікар, заглядаючи до гортані.

Хлопчик неохоче підкорився, починаючи м’яти свої руки. Золотий журавель створив сферу світла та підсвітив собі:

- Голос, що ламається, звучить не так. Протягни «а».

- Аааа…

Маг придивився до голосових зв’язок. Торкнувся пальцем його кадика і застосував магію. Хаол одразу ж почав кашляти. Лікар відпустив голову, даючи зігнутися. Щойно пацієнт відкашлявся, він з недовірою покосився на золотого журавля.

- Чого фальцетом говориш? – запитав той.

- Я не говорю фальцетом, - пролунав несподівано низький голос Хаола.

- Якщо будеш говорити ним постійно – болітиме горло і можливе атипове формування голосу. Його голос вже давно зламався, - повідомив чоловік педагогу та повернувся за стіл, де почав робити нові записи.

Ракор спантеличено прослідкував за безсмертним та перевів погляд на вихованця:

- У тебе вже зламався голос? А чого тоді ти продовжуєш дитячим говорити?

- Я не продовжую, - похмуро відповів Хаол, намагаючись повернутися до свого звичайного голосу, але його кидало на кашель.

У горлі відверто щось перешкоджало тому, аби підвищити свій голос хоч трохи.

- Хаоле, якщо в тебе вже зламався голос, то це пояснює деякі речі.

- Які? – некомфортно подивився хлопчик на вчителя, потираючи гортань.

- Хоча б твої «проблеми із дорослішанням».