Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фентезі » Учень дощу І, Немченко Катерина 📚 - Українською

Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

115
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Учень дощу І" автора Немченко Катерина. Жанр книги: Фентезі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 108
Перейти на сторінку:

- Хаоле, я – твій наставник, - вказав чоловік пальцем собі під ноги. – Я бажаю тобі добра. І аби цього добра досягти, я маю забороняти тобі деякі речі.

- Звідки ви знаєте, що для мене добро? Ви мене знаєте всього півроку!

- Хаоле, я знаю життя.

- Не знаєте! – з надривом вигукнув хлопчик. – Нічого ви не знаєте! Вказуєте мені, думаючи, що знаєте мене! Що знаєте моє життя! Та вас тут не було, доки я ріс! Всі п’ять класів вас тут не було! Ви з’явилися тільки навесні! Що ви знаєте? От що ви знаєте?!

- Хаоле… - співчутливо зсунув він брови.

- Ви мені не духовний батько, аби вказувати мені та забороняти! Своїх духовних синів виховуйте! А їх у вас і нема! – уїдливо підмітив. – Бо ви молодий вчитель! І нічого не знаєте!

Ракор відвів засмучений погляд у сторону. Хаол подивився на своїх ошелешених друзів.

- Ти чого вчителя ображаєш? – пошепки вразився той третій і дав малому запотиличника.

- Можливо, ти і правий, - сумно відгукнувся викладач, - я тобі не духовний батько і досвіду виховання в мене небагато. Однак я щиро бажаю тобі добра. І я знаю якими зусиллями заробляються гроші, як легко їх можна втратити у подібних іграх, - підняв очі до хлопчика. – Я прийшов, аби спитати, коли ти вільний, щоб ми могли поїхати до Золотої вежі. Треба дещо зробити там до першого числа.

- Завтра можемо поїхати! – підняв він підборіддя, не бажаючи визнавати, що його слова були занадто грубими для вчителя.

- Добре, тоді завтра, як поснідаєш, поїдемо. До вечора повернемося, - оглянув інших учнів та пішов.

Хлопці ж з осудом глянули на Хаола.

Наступного дня, вже о десятій годині ранку, Ракор із Хаолом вийшли за межі академії, сіли у самохідний віз та поїхали до Золотої вежі. Вчитель говорив по-мінімуму і майже не дивився на учня, від чого серце молодшого стискалося від болю.

Вони проїхали десять метрів, двадцять, сто… А Хаол винувато косився на вчителя, що спостерігав за дорогою і тримав його особову справу на колінах. Заховав обличчя, не в силах витримати душевного краяння.

- Колись давно, - нерішуче почав хлопчик, - зовсім недалеко звідси, росло собі маленьке дерево… Ні. Маленький паросток…

Ракор поглянув на учня.

- Він ріс і… - почав Хаол м’яти руки, намагаючись продовжити. – І випадково… Ем… І у нього виросли шипи… Він почав колотися. А раніше такого не було. Раніше, ем… Він вколов іншого ем… Кого любив і… І той більше не приходив до нього. І не говорив. Паростку соромно, - похнюпив голову, здавшись у своїй спробі скласти повчальну казку.

- Хаоле… - зглянувся вчитель. – У рослин шипи виростають, аби захиститися від тих, хто бажає їх скривдити. У характері – так само.

Підопічний трохи посунувся до нього і крадькома узяв складочку омаре, почавши ніяково перебирати її пальцями.

- Я не бажаю нашкодити тобі, - помітив це старший. – Тільки виростити і захистити від помилок, - завів руку із широкими рукавами йому за спину та обійняв за плече.

Хлопчик винувато сховав обличчя:

- Вибачте…

- Все добре, - потер він плече. – Але намагайся все ж контролювати що ти говориш. Бо деколи, слова можуть ранити сильніше, ніж зброя. І рани від цих порізів заживають значно довше за інші.

Той кивнув, пригорнувшись до викладача.

До необхідного міста вони прибули вже опівдні. Знищили свій віз, пішли уздовж вулиці та увійшли до внутрішнього двору Золотої вежі. Хаол знову сторонився золотих променів, ховаючись від них біля Ракора.

На території вежі зараз було не дуже багато магів, тож вчитель із учнем без жодних проблем піднялися гвинтовими сходами на четвертий поверх і підійшли до одних дверей. Хаол присів на лавку під стіною. Ракор одразу постукав до кабінету. Там виявилося зайнято, тож чоловік сів до свого підопічного.

- Наставнику, а нащо ми сюди прийшли? – невимушено запитав хлопчик і з’єднав свої руки, почавши колупатися під нігтями. – І нащо вам моя справа?

- Щорічний огляд, - знизав старший плечима. – Вчитель Уман попросив мене зайнятися цим.

- Щорічний огляд? – спантеличився той. – Це що?

Викладач зсунув брови, не розуміючи, чи серйозно Хаол поставив це питання.

- Ну… - протягнув Ракор. – Тебе огляне золотий журавель. Подивиться, як сила тече, що з ахором і таке інше.

- Це щорічний огляд? Але ж ви нещодавно дивилися на мене через неонор.

- Але я не лікар. Дивлячись на тебе, я міг тільки зрозуміти, чи тече твоя сила і чи правильно вона це робить. У інших деталях я не компетентний.

- Хм. Але ж я маг. Було б дивно, як би моя сила не текла. Вчитель Ошийо говорив, що в усіх магів вона тече. Тільки у предметів, які ми чаруємо – не тече.

- Було б дивно, як би вона в них текла. Взагалі, магічна сила може залишатися нерухомою у живих створінь. Наприклад у напівкровок. А в деяких випадках і у людей, якщо ті якимось чином всотали магію.

- Тобто, стали напівкровками? А взагалі, люди можуть стати паладинами, якщо всотали магію?

- Навряд. Всотати магію і бути повним неї з народження – це різні речі.

- Але ж ви казали, що ми також всотуємо магією, поки навчаємося. І від цього росте наш ахор.

- Це так і є. Але ж і ти сам ту магію виробляєш. Точніше сказати твій ахор. Насправді, це не така проста тема. Запитай про все це у вчителя Ошийо чи Шийме. Думаю, вони розкажуть тобі про природу ахора більше, ніж я. Я володію поверхневими знаннями, як і більшість магів.

- Але ж ви вчитель.

- Але не по предметам, пов’язаним з магічною силою. Чи ти хочеш зараз лекцію про туман і хмари? – зацікавлено посміхнувся.

- Ні, - з острахом відвернувся хлопчик, намагаючись не образити викладача своїм виразом обличчя.

Ракор лиш усміхнувся такій реакції.

Ще декілька хвилин вони сиділи мовчки, очікуючи, коли можна буде увійти до кабінету. Як от двері, нарешті, відкрилися і звідти вийшов парубок в блакитному омаре. Щойно побачивши чоловіка в одежі педагога, він сіпнувся.

1 ... 80 81 82 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учень дощу І, Немченко Катерина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Учень дощу І, Немченко Катерина"