Айрін Сторі Irene Story - Лялька, Айрін Сторі Irene Story

- Максе, ми особисто не знайомі, але я багато чув про тебе.

- І що?

- Говорять, що ти використовуєш цей будинок і, в принципі, це селище для продажу жінок у рабство.

- Не твоя справа.

- Чому ж не моя? Як слідчий маю право цим цікавитись.

- Хочеш отримувати від цього прибуток? Ти ж все ж таки один з нас по крові.

- Ні, не хочу. Я хочу, щоб ви припинили це робити.

Макс розсміявся. Його сміх нагадував реакцію психопат, ким він і був. Федеріко було важко говорити з такою пародією на людину. Макс його провокував, а Федеріко треба було дізнатись, де перебуває Елена.

- А ти нічого не переплутав, Федеріко?! З’являєшся тут, куди тебе ніхто не кликав. Я знаю, що ти шукаєш Елену. І всі ці твої одразу згадані родинні зв’язки ні до чого. Можу тебе засмутити, але пані прокурор не тут.

- Де вона?

- Вже на півдорозі до свого майбутнього власника. Ти знаєш, за неї відбулась справжня бійка. Такий омріяний лот. Уяви собі, що може відчути людина, коли головний прокурор, гонорова жінка, вся така правильна, буде зламана та знищена морально. А може не тільки морально. Це як вже господар вирішить.

Федеріко підскочив до Макса та схопив його за шию.

- Скажи, що ти пожартував, Максе. Інакше, твій монолог буде останнім, що ти сказав в своєму житті!

Федеріко почув, як всі навколо них зняли зброю з запобіжників. Але його це не зупиняло. Зараз він відчував лише злість, яка застеляла йому здоровий глузд.

- Вона була така налякана…

Макс заледве ворушив вустами, але все рівно намагався дошкулити Федеріко. А він в свою чергу втрачав витримку. Один з озброєних чоловіків звернувся до Кортеса:

- Гей, чоловіче, ти раптом не забув, що ти тут один, а нас ось скільки. Ми в тобі зараз дірочку зробимо – не зручно ходити буде. І всім, до речі, байдуже, що ти слідчий. Ти ж тепер, здається, займаєш посаду Діаса. Ти б бачив, як цей серйозний з досвідом слідчий на колінах благав, щоб ми не катували його дружину і залишили життя сину.

Цей та декілька інших не втримались від сміху. Федеріко розумів, що не дочекавшись допомоги, загнав себе у пастку. Але він не міг залишити Елену на призволяще з цими монстрами в людській подобі.

Федеріко розвернувся обличчям до тих, хто стояв позаду, досі тримаючи за шию Макса.

- Хочете стріляти – стріляйте. Вб’єте мене разом зі своїм ватажком.

- Ти думає, це нас зупинить?

- Чув, Максе, як тебе поважають підлеглі?

Макс був червоним і дихав через раз. І, звісно, він не говорив, а тільки хапав ротом повітря.

- Хто тобі сказав, що ми його підлеглі?! Тут скоріш навпаки. Макс так зганьбився останнім часом, дивно, що ми його в рабство не відправили.

І знову цей дурний та недоречний сміх. Це було збіговисько якихось моральних потвор. Федеріко це все набридло.

- Я так розумію, що ви за ним плакати не будете?

- Ні.

І Федеріко звернув шию Максу. Він думав, що відчує від цього полегшення. Але натомість на нього впала реальність: він вбив людину; він стояв один, оточений озброєними злочинцями, які направили цю ж зброю на нього; а в нього було з собою лише два пістолети. І до того ж Федеріко не знав, через скільки хвилин прибуде спецзагін.

- Це беззаперечно було ефектно, Федеріко. Не знав, що ти на це все ж таки наважишся. Але комусь варто вже було б, якщо бути чесним. Що ти будеш робити далі?

- Ви наступні.

- Ти маєщ поганий зір, чи не так? Чи проблеми з математикою? Озернись!

- Не тобі про це думати.

Хто перший зробив постріл, важко було відслідкувати, але стріляв кожен. Саме звук стрілянини розбудив Елену.