Марта Кейс - Усі їхні секрети, Марта Кейс

— Йди геть! — басом гаркнув чоловік.

— Тату, це я – Дана. — їй було шкода батька. Вона не думала ні про його зраду, ні про все, що сталось за ці роки. Дана сподівалась зайти й втішити його, забути про всі образи та попрощатись.

— Не зараз. — відповів тато і розплакався ще дужче, шкодуючи про долю мертвого сина і, зовсім забувши про єдину живу доньку.

Тільки зараз вона усвідомила всю потворність стосунків у їхній родині. Подивилась на них з широко розплющеними очима й побажала одного: ніколи не ставати схожою на батьків. Вони знущались один з одного, мучили її та грали в ідеальну родину на публіці.

Стіни рухались на неї, крадучи повітря та простір. Дані стало зле, вона кинулась вниз, а звідти – у вітальню. Антоніна ніяк не зреагувала на появу дочки й Дана вибігла у двір. Вона тікала по ідеальному зеленому газону, аж поки не впала на коліна: втома дала про себе знати. Дана обернулась і побачила будинок у всій красі. На першому поверсі сиділа її матір, а у вікні другого – стояв батько. Вони нагадували примар, що зберегли лиш обриси давно померлих людей. Будинок ув’язнив їх, тримав під своїм моторошним нещасливим дахом і назавжди позбавив власної волі. Статки, влада і гонитва за престижем поховали їх заживо. Дана дивилась на моторошну картину і знала – з цим місцем покінчено. Воно більше не мало влади над нею. Більше ніхто не мав влади над нею: ні чоловік, ні батьки. Дана обрала життя. Обрала любов і порятунок. А минуле залишалось позаду, ніби згадка про нічний кошмар…