Ева Гарсіа Саенс де Уртурі - Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі

Він пішов навпомацки стежкою, що вела до вогнища, але за деревами почувся знайомий громоподібний голос, який ні з ким не спутаєш, самого герцога. Трохи поодаль від решти свити він балакав зі своєю правою рукою, Алехо, також чудовим співрозмовником, хоча й не з такими вишуканими манерами. Було звично прокидатися кожного ранку під звуки стусанів, які той давав по животах соньків, з кіньми він теж поводився не краще, часто заганяв їх, або залишав за кару без вівса.

-- Важко було, сеньйоре? Мені завжди було цікаво, -- говорив Алехо тоном людини, що випитує таємницю.

-- Експертом був Жоффруа Гарний, а цього методу він навчився від своїх нормандських побратимів по зброї. Перший герцог Нормандський, Ролло Пішохід, був справжнім жителем півночі, а його нащадки, нормани, продовжували застосовувати в тортурах “кривавого орла”. Потім вони прийняли християнство і Свята Мати Церква боролася з цим жорстоким безчинством.

Кривавий орел.

Хлопчик завмер на місці. Він був дуже допитливим, тому схилився за деревом. У всякому разі було так темно, а він був таким маленьким, що ніхто не зауважив би його присутності.

Він чув легенди про “кривавого орла”. Легенди, якими лякали боягузів, але цих двоє розмовляли про нього, як про щось справжнє.

Почулося легеньке покашлювання.

-- Правду кажучи, я цим не пишаюся, але під час наших останніх кампаній, граф Анжуйський брав мене з собою, і інколи, тільки інколи, коли після довгих годин бою ворог здавався, він втрачав людську подобу і жорстоко розправлявся з нещасними.

-- Говоріть відверто, любий герцогу. В чому саме полягала ця розправа?

-- Неприємне було видовище. Він клав в‘язня обличчям вниз і вміло та жорстоко витягував легені через спину. Під час катувань нещасний вмирав і здавалося, що в нього виростали криваві крила, звідси й назва. Звісно, доводилося розсікати ребра; так поступали нормандці.

Його права рука мовчав, навіть він був під враженням. Хлопчик був нездатний поворухнутися, він не міг повірити, що такий благородний чоловік, як герцог, брав участь в подібній дикості.

-- Це одна з причин, чому я шукаю прощення у паломництві, тепер Ви знаєте.

-- Ми всі розплачуємося за свої гріхи, -- промовив другий.

-- І матимемо нові, саме тому я Вас покликав. В кількох льє на північ знаходиться закритий жіночий монастир. Спаліть його, але спочатку виріжте всіх черниць. Зробіть це в день, коли ми прибудемо в Компостелу, візьміть з собою шість чоловік, цього буде достатньо. Потім ми відвідаємо монастир і виявимо, що його спалили, і що всі черниці мертві. Я розсерджуся і вимагатиму справедливості в єпископа Компостельського, Дієго Хельміреса. Він простак і ні про що не здогадається. Я знов вимагаю від Вас максимальної конфіденційності, як з усіма справами пов‘язаними з Анаклето. Решта свити не повинна ні про що довідатися.

Його права рука пожував стеблину трави й виплюнув.

-- Зробиться, -- тільки й сказав. Саме тому він залишався з герцогом, ніколи не ставив під сумнів накази. Він вже давно дійшов до висновку, що Вільгельм X був набагато небезпечнішим, ніж його батько, Трубадур.

Хлопчик помчав серед дубів і каштанів, він стискав у руці монети, які дав йому на дорогу його захисник. Він біг до останнього постоялого двору, який вони ще цього вечора залишили позаду. В ньому було повно подорожніх, багато з них французькі паломники, і дехто мав коней. За невеличку фортуну він знайде підходящого, який відвезе його повідомлення.

Але він не встигне, і хлопчик, вже далеко не хлопчик, багато чого навчився за місяці паломництва. Він спостерігав за герцогом, бачив, як герцог приймає рішення, цим він відрізнявся від решти свити.

Хлопчик розумів, що йому не зупинити шістьох чоловіків, він тренував з цими солдатами вечорами, коли інші відпочивали після виснажливої подорожі. Він знав, що зброєю йому не врятувати матері та решти черниць. Мимовільним жестом він стиснув пляшечку, яку йому дав його ментор на дорогу.

“ Тільки у випадку крайньої загрози, мій хлопчику. Тільки в цьому випадку, але шлях небезпечний. Ось Вам найгірша отрута, яку я знаю, мені її здобув старий приятель з ринку. Користуйтеся нею в рукавицях, або помрете.”

Він дав йому докладні інструкції, як її можна вживати, тоді хлопчик зрозумів, що Шлях святого Якова змінить все його життя.

59 Волден

ЕЛЕОНОРА

Тускулум, 1149

Я слухала його довгу розповідь, Сюжер перелічував деталі й мені було важко їх засвоїти.

-- Ви кажете мій батько мав намір вбити всіх врятованих черниць? Навіщо? Він хотів повернутися в лоно церкви, в нього зовсім не було бажання і надалі бути відлученим від церкви за підтримку Анаклето.

-- Так він мені й казав, а Ваш батько був дуже переконливим, це точно. Він був харизматичним, чарівним. Непроникна маска. З ним я втратив свою наївність, люба Елеоноро. Довірив йому свою найбільшу таємницю: існування монастиря, де переховувалася моя мати. Мені зайняло роки, щоб змиритися з тим, що він прибув у Сен-Дені, щоб витягнути з мене цю інформацію, що він бавився нашими кровними узами, але це так. Я десятиліттями рятував черниць, яких зґвалтували й вирвали з їхніх монастирів, як це було з моєю матір‘ю, щоб насильно тримати в підпільних борделях. Достатньо, щоб зрозуміти, що миловарня в Ніорі не була винятком, наскільки мені вдалося з‘ясувати, те, що робив Трубадур було звичною справою серед прелатів і баронів, в Аквітанії, Германії, Італії й Франції. Ці звички передавалися від графів і герцогів до їхніх спадкоємців, а часом, від святого отця до святого отця. Так не було у випадку з Інокентієм II, не існує більш праведної людини, але антипапа Анаклето самим брудним способом, раз за разом, порушував шосту заповідь, а Ваш батько інколи постачав йому черниць і викрадених паломниць. Ось що мій вихованець Волден з жахом виявив, коли супроводжував його в паломництві в Компостелу.

-- Але Ваша мати… вона була лишень дівчинкою, коли її взяв силою мій дідо.

-- І бідолашна завагітніла. Вона завжди була дрібною, немов її життя зупинилося