Ева Гарсіа Саенс де Уртурі - Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі

і сам Астролябіо навчали мене від дитинства. Я знайшла спосіб. Як усі аквітанські коти, Астролябіо був лівшею, і розробив своє власне письмо, справа наліво. Не дивлячись на його незграбний почерк, за допомогою простого дзеркальця я змогла прочитати в його відбитті слова на окситанській, написані Астролябіо впродовж останніх років.

Як би там не було, це була титанічна праця. Від його стислого і дрібного почерку в мене змучувалися очі, день за днем мене полишали сили. Море мене ослаблювало, через постійну блювоту в мене зник апетит, а брак апетиту виснажував мене.

Євгеній III мав славу жорстокого, але коли він прийшов у порт зустрічати нас, я побачила тільки приємного і турботливого чоловіка. Він прийняв мене немов стару знайому, а його слуги занесли мене до воза, який відвіз нас до Тускулума, бо в Римі Арнольд Брешіанський підняв повстання і папський престол перенесли в безпечніше місце.

Людовик, зі свого боку, випускав мою руку тільки для того, щоб займатися державними справами, які щораз більше вимагали його уваги.

На третій день в Тускулумі я знов лежала в чужому ліжку, коли серед сторінок записника Астролябіо нарешті знайшла те що хотіла:

“Цією смертельною таємницею я поділився тільки зі своїм послушником, якому цілковито довіряю”.

А коли я прочитала його ім‘я, то зрозуміла все. Все.

 

57 Сповідь

ЕЛЕОНОРА

Тускулум, 1149

-- Ваша Величносте, -- промовив знайомий голос. – Що з Вами трапилося?

Я підвела погляд і зустріла обличчя Сюжера. Вже давно я його не бачила, і єдине, що помітила, була тривога, з якою він спостерігав за мною.

-- Не приховуйте від мене правду, тільки не Ви. Погані в мене справи?

Людовик проковтнув слину і ледь посміхнувся. Я наказала йому привезти Сюжера з Парижа в Тускулум. В очікуванні на його приїзд, моє тіло знайшло сили там, де я не сподівалася.

-- Гаразд, я не буду ставитися до Вас як до дівчинки, бо Ви вже давно виросли, -- признав він. – Це правда, що за Вас хвилюються, хвилюються за життя королеви Франції. Ніхто не вірить, що Вам вистачить сил, щоб повернутися в Париж.

Я зітхнула, навіть це далося мені нелегко.

-- Любий Людовику, залиште мене наодинці з Сюжером. Знаю, що прошу у Вас багато, але у нас з ним поважна розмова, і це надовго.

Людовик втупив у мене свої золотисті очі так наче прощався зі мною.

-- Добре, -- погодився він і звернувся до свого радника. – але якщо її стан погіршиться, або вона ослабне, негайно мене повідомте. Коли це трапиться, я хочу бути поряд.

Ми залишилися на самоті і я нарешті заговорила:

-- Ви були учнем Астролябіо в Сен-Дені. Послушником Сюжеріо.

Я побачила здивування на його обличчі, а ще щось схоже на полегшення.

-- Але як Ви…?

-- І Ви єдина особа, яка вміє добути отруту, що вбила мого батька. Немає часу прикидатися, Сюжере. В мене немає часу.

-- Ви маєте рацію, -- сказав він нарешті, сідаючи на край мого ліжка. – Люба Елеоноро, Ви дійсно за крок від смерті. Я збирався розповісти Вам те, в чому зараз зізнаюся, в посмертному листі. Я гадав, що помру раніше від Вас, і мій план був нести на собі весь тягар вини, як я робив всі ці роки кожного разу, коли Вас бачив. Ви були моїм справедливим покаранням. Хай там що, мої страждання полегшувало те, що я мав змогу захищати Вас з тіні, як я робив це з Алісою і тепер з маленькою Марією.

-- Про що Ви говорите, любий Сюжере? Говоріть толком, я Вас не розумію.

З безмежною ніжністю Сюжер взяв мене за руку.

-- Скажу коротко, бо не впевнений чи Ви в стані вислухати все, що я повинен Вам розповісти, але Ви заслуговуєте знати правду. Переконаний, що Ваші пошуки надто дорого Вам обійшлися.

Я спантеличено поглянула на нього.

-- Що Ви знаєте про мої пошуки?

-- Знаю, що Ви вже десять років шукаєте вбивцю свого батька. Але ми не можемо почати звідти, потрібно починати спочатку. Може навіть з початку життя. Чи з імен, які дають новонародженим. Мій батько вирішив, гадаю, не надто задумуючись над своїм вибором, назвати мене Сюжеріо. Знаю, Вам це нічого не говорить, але для мене відкрився цілий світ, коли я довідався, що в мене є тато, що в мене є ім‘я… і що в мене є брат, Ваш батько. Він знав мене як Ріо.

Він замовк, можливо, щоб переконатися, що я зрозуміла.

-- Що Ви сказали?

-- Що Ви моя небога, люба Елеоноро. Я байстрюк дев‘ятого герцога Аквітанського, Вільгельма Трубадура.

 

58 Кривавий орел

ХЛОПЧИК

За кілька днів до вбивства герцога Аквітанського

Кінчиком ножа хлопчик зосереджено малював слід свого чобота на камені в келії. Це був знак паломника, що ледь вміщався серед знаків каменярів, які збудували цей невеличкий храм.

До прибуття в Компостелу залишалося кілька днів. Він стурбовано глянув на сонце, що вже прощалося на заході. Герцогська свита вирушила на полювання, але деякі з його людей вже розпалювали вогнище. Він виявив його неподалік, по диму, що здіймався за деревами.

Він відійшов на кілька кроків, щоб оцінити свою роботу, але темрява поглинула всі лінії і на стіні ледь виділялася форма його підошви.

Він вперто працював протягом довшого часу. Він хотів розповісти все матері, щоб вона побачила, що він став справжнім чоловіком і щоб після їхньої зустрічі вона могла відвідати ту саму келію і згадати про нього, що тут був її син.

Тільки коли він залишився цілковито задоволеним своєю роботою, то повернувся до свити герцога, якого він глибоко поважав за те, що той відносився по-батьківськи, ввічливо і справедливо до всіх