Марина Комарова - Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова

Глава 16. Діти, діти і... ще дехто

 

- Віталіку, сдрисни звідси! Галю, дай спокій мої колготки! А-а-а, боже, ми запізнюємося!

Я вилетіла з кімнати, зрозумівши, що залишила нижню білизну у ванній. Або не в ванній? Тьху, у ванній офігевший Руслан, який зовсім не очікував, що я так влечу.

- Віто, що трапилося? - обережно поцікавився він, навіть не думаючи змінити позу і хоч трохи прикрити те, що я і так бачила.

- Ліфчик зі стразами, - похмуро сказала я, обдарувавши Руслана таким поглядом, наче той міг його спеціально кудись сховати. А потім вискочила, грюкнувши дверима.

- Навіщо тобі такий в пологовому будинку? - долинув його крик.

- А шоб було! - радісно відповіла я, все ж побачивши на кухні шукану деталь туалету.

Хм, як він тут опинився? Начебто сюди нас пристрасть не затягувала... Щось в голові все шкереберть після святкування дня народження Танюсі. Здається, нас трохи занесло, бо я не зовсім все пам'ятаю і... а, ладно!

- Мяу? - поцікавився Віталік, висунувшись з вітальні.

Він явно не міг зрозуміти, чому господиня носиться по будинку, видає дивні звуки (в основному фольклорного толку) та перестрибує через Галю.

Галя ставилася до того, що відбувається, досить меланхолійно. Хіба мало чого господині заманулося побігати? Вона взагалі весь час носиться, прости господи. Інша справа господинині колготки - це така краса, їх так добре дерти кігтями. І чорт би з ними з колготками, але на вулиці холодно, а я твердо намірилася вбратися в ту шикарну турецьку спідницю з башточками.

Загалом, котам добре. Руслану добре. А мені просто нереально хотілося всіх прибити. Рівно через півтори години ми повинні бути біля пологового будинку, посміхатися і відповідати моменту.

Народжуємо не ми, якщо що. Народило сімейство Чубач, прекрасне та знову об'єднане. Сашка і Ярослав настільки перейнялися почуттями один до одного, що заново одружилися. Льоня і Костя залишилися не при справах.

Руслан, правда, подивився на все це дуже скептично.

- Вона вирішила піти на друге коло? - тихо запитав він, коли Сашка і Ярослав скріплювали узи шлюбу горячим поцілунком.

- Сподіваюся, що на цьому й зупиниться, - прошепотіла я у відповідь.

Уявити, що Сашка заново буде виходити заміж за Льоню і Костю, навіть моєї фантазії не вистачило.

- Цілуйтеся вже, - шикнули на нас.

Довелося задавити цікавість і, схаменувшись, теж поцілуватися на радість гостям й собі.

Так вийшло, що весілля було подвійної, гуляння масштабним, а наслідки... У нас з Русланом обійшлося, а ось Сашка і Ярослав зробили четверту дитину. Що поробиш, досвід у них в цій справі вже є, не те що у нас.

Зараз ми всі дружно їхали забирати знову-мати і надавати моральну підтримку знову-батькові. Не те щоб Ярослав якось переживав, все ж знав, що робити, але при ньому тепер троє нащадків. І... три свекрухи. Я, чесно кажучи, не могла зрозуміти, як дами так спокійно поставилися, що Сашка віддала перевагу не їхнім синам. Правда, мати Льоні справедливо помітила, що їх хлопчики вже дорослі, а багато онуків не буває. А мати Костянтина сказала, що ще невідомо, кому з їх синів пощастило більше.

Що ж... безумовно, в чомусь вона права. Четверо дітей, післяпологова депресія, Сашка, яка може пригадати все огріхи минулого шлюбу... Сміливий чоловік Ярослав, нічого не скажеш.

Це все я згадувала, малюючи стрілки на очах та періодично відганяючи Галю від колготок. Пухнастим пройдисвітам, до речі, теж дісталося. Я вирішила, що коти мають брати участь у дійстві і хоч якось відпрацьовувати свій корм. Начепили на обох бантики та посадили на чільне місце. Якби Віталік був один, він би, звичайно, дико обурювався, проте... вся його увага тепер прикута до Галі.

Треба було бачити, як проходили ці будні. Віталік всюди слідував за Галею та наполегливо пропонував робити кошенят. Галя його періодично гепала його лапою по морді, пояснюючи, що для неї зараз на першому місці кар'єра, а не ось це все. Кар'єру, до речі, Галя робила чудову. Велика гімнастка. Володарка шаф та карнизів. Разривачка шпалер. Чарівна. Богична. Капцем отримуюча.

Я взагалі поки страшно не впевнена, що колись захочу дітей, маючи таких котів. Шкоди стільки ж, але хоч в школу водити не треба. Руслан зі мною, до речі, категорично не згоден. Чомусь вважає, що дитина потрібна дуже швидко. Навіть намагається випихати мене з роботи, мовляв, тепер я тебе буду забезпечувати, жінка.

У відповідь теж отримує, бо я поки ще не готова до такої відповідальності. Ми тільки рік як одружені, а йому вже повний комплект подавай!

Галя голосно замуркотіла та почала тертися об мої ноги. Триколірна мерзавка явно зрозуміла, що господиня трохи не в дусі і треба поластитися. З муркотіння і загарбання хвостиком, щоб прям не було слів від розчулення.

- Добре цим чоловікам, дорогенька, - я погладила її по спині. - Народився - і вже красень. А нам треба ще нафарбуватися, кучері завити, епіляцію зро...

- Віто, - Руслан заглянув в кімнату, задумливо оглянув мене в нижній білизні, - рідненька, а чому Віталік дере подушку прямо на моїх штанах?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍