Іванна Боразан - Ігри долі

Аня одягнула халат і попрямувала до кімнати. Там сіла навпроти дзеркала і стала розчісувати свої довгі коси. Рух за рухом. Згори донизу, поки волосся не лягло рівними смугами на її плечі.

«Все-таки вода творить чудеса», — подумала вона, дивлячись на своє відображення. Втому з її обличчя як рукою зняло. На неї дивилося відображення молодої й дуже красивої жінки. Шкіра сяяла здоров’ям і свіжістю. Лише зрадницька блідість обличчя видавала істинні почуття — почуття тривоги і переживань. Але це ніяк не зашкодило її образу. Ледь сумні очі вказували на те, що ця дівчина багато пережила за своє ще коротке життя. Ця дорослість виразу її очей не надто гармонійно поєднувався з її молодим личком. Але часто життя заставляє дорослішати людину не по роках.

Аня відвела погляд. Поклала щітку і підвелася з крісла. Підійшла до вікна. Молодий місяць красувався на небі. Поруч нього сяяли зорі. Сьогодні перша морозна ніч.

Війнуло холодком. Дівчина обняла себе руками і глянула на ліжко.

«Буде краще, якщо я ляжу в ліжко і гарненько вкриюся теплою ковдрою, а то ще захворію», — пролунало у голові жінки.

Так і зробила. Тепло оповило її тіло, розслаблена і заспокоєна ванною, вона не зчулася, як заснула.

І снилося їй, як вона разом з Андрієм любуються заходом сонця на березі моря. Як золотий диск поступово зникає за горизонтом, залишаючи суєту дня позаду. Андрій ніжно цілує її губи. Потім ласкаво гладить її уже кругленький животик. Очі сяють від щастя в обох. Вона поклала свою голову йому не плече, наче просячи захисту. Андрій обняв її ніжно, і закохана пара вдивлялася у небо, де уже зникає останній промінчик сонця.

Аню розбудив легенький поштовх. Та їй здалося, що це не реальність, і вона повернулася в інший бік.

Потім знову відчула, як її штовхають. Та ще й говорять, щоб вона вставала.

«Невже вона заснула. То це марево було тільки сном…»

Аня розплющила очі, але не хотіла вставати. Реальність тягарем лягла на її плечі, не даючи вільно вдихнути.

Але внутрішній голос більш сильний ніж реальність твердив дівчині, що варто перебороти страхи і, можливо, те, що було тільки сном, стане колись реальністю. Та для цього варто прокинутися, привести себе в порядок і зробити крок назустріч своєму майбутньому. І як би там не було, але краще жаліти про те, що зробив, ніж про те, чого не зробив.

Ця думка вмить підняла Аню з ліжка і понесла у ванну кімнату.

Дівчина навіть не глянула, хто її розбудив.

Іван Миколайович навіть і не думав ображатися на те, що його так ігнорують. Ця дівчина за цей короткий час стала для нього наче донька. І він знав, що для Анни настав важкий час, і бажав для неї всього найкращоо. Вона, як ніхто, заслуговує на щастя.

Лемачов здогадувався, що дівчина, напевне, не спала цілу ніч. Тому не поспішав її турбувати. Та коли на годиннику процокало 10 годину ранку, наважився ввійти в її кімнуту.

На щастя чи на біду, але двері були не замкнені. Чоловік увійшов у кімнату й одразу побачив сплячу дівчину. Волосся розкидане на подушці. Умиротворений вираз обличчя. Він міг любуватися цим видовищем ще довго, але час невпинно біжить, втрачаються хвилини, які він би міг провести зі своєю коханою.

«Маріє. Я уже йду. Скоро, уже скоро я тебе побачу».

І Лемачов наважився потурбувати сон Ані. Дівчина не одрузу зрозуміла, що коїться. Та потім, наче переключившись, понеслася у ванну кімнату, і він почув шум води. А згодлом побачив і Аню, яка з тривожним і винуватим виразом обличчя стояла на порозі.

— Пробачте, — тихенько прошепотіла вона. — Я проспала.

— Не потрібно вибачень, — лагідно відповів Іван Миколайович. А потім додав: — Ти одягайся, а я почекаю тебе у ресторані. Замовлю нам сніданок.

Аня кивнула головою на знак згоди. Лемачов зачинив двері і дівчина залишилася насамоті з власними думками.

«Все таки вона заснула. І так негарно вийшло. Вона порушила свою обіцянку. Втрачено уже кілька годин».

Дівчина сумно видихнула повітря з грудей. Та не час для скиглення. Дорога кожна хвилина.

Аня підійшла до приготованого нею одягу напередодні і тремтячими руками взяла светер. Тепла тканина ніжно обняла її тіло, а сині джинси спокусливо лягли на ноги.

Дівчина підійшла до дзеркала. Через те, що вона лягла вчора з вологим волоссям у ліжко, зараз вони виглядали не дуже привабливо. І щітка ніяк не хотіла привести їх до ладу. Аня, не довго думаючи, заплела свої неслухняні кудрі у косу. Важка коса лягла на груди, створюючи з дівчини ідеал української красуні. Якби не темні круги під очима. Хоча Аня й трохи спала, вони ніяк не хотіли сходити. Тому вона почала використовувати усі можливі косметичні засоби, щоб приховати цей недолік.

Ніколи її чарівне личко не знало на собі надмірної кількості косметики. І зараз було не винятком. Легенько підведені чорним олівцем очі і ніжний відтінок помади на її губах, робили її досить скромною, але й одночасно спокусливою жінкою. Можливо, причина навіть не в кількості макіяжу чи його відсутності. Просто її обличчя завжди випромінювало свіжість і навіть невинність. А дитячий блиск в очах завжди привертав до себе погляди.

До ідеалу бракувало тільки легенького рум’янцю на її щоках. Але про це подбала природа. На вулиці була морозяна погода, а морозець, як умілий візажист, умить внесе свої корективи…

Сніданок пройшов у мовчанні. Кожен з присутніх хотів якнайшвидше покінчити з цією трапезою і помчати в дорогу. Туди, де серце кличе…