Кіра Найт - Дух життя, Кіра Найт

— Ти знаєш, що я не про це говорю. - він встав з-за столу, впершись в нього руками. 

— Хм.. ефектно. - констатувала моя, чому прокинувшась, хоробрість та нахабність. - Проте це все. - я знову потисла плечима. - Але якщо ви шукаєте когось конкретного - я з радістю допоможу. За певну плату, звісно. 

Елар пропалював мене поглядом, проте я стояла, посміхаючись йому своєю наймилішою усмішкою. Джаред хмикнув, але Рексар мовчав, уважно спостерігаючи за кожним моїм рухом.

— Добре, — сказав відьмак, підводячи підсумок. — Ти залишишся тут під наглядом Пазурів Дракона, поки ми з усім не розберемося. Через кілька днів, якщо все буде гаразд, я відпущу тебе.

Ага, відпустить.. скоріше в підвал затягне й катуватиме. Я фиркнула, проте знову спіймала на собі погляд Елара і все ж кивнула. 

— І ще одна умова, — додав він, посміхнувшись. — Ніяких втеч.

Блиснувши на нього очима, я всміхнулась і показово вронила на підлогу мотузки, якими мене перед цим зв’язали. Розвернувшись, я впевнено пішла до дверей під шоковані погляди і посмішки найманців. 

 

Кімната, у якій мене поселили, нагадувала маленький арсенал. Найманці безсумнівно обжилися тут як удома. Зі стін звисала зброя, на підлозі валялися коробки з боєприпасами.

Ви тут живете? — кинула я, проходячи до спальні і кидаючи рюкзак у куток. Час від часу. — відповів Рексар, закриваючи за собою двері. Його погляд був важкий і уважний. Ти щось хотів? — я схопила з крісла чиюсь кофту і, натягуючи її на себе, обернулася до нього. Так. Хочу зрозуміти, що ти задумала, Кіро. — сказав він, схрещуючи руки на грудях.  Мене звати Роуз. - хмикнула я. - І це тебе не стосується. - хмикнула я.  Ти сама сказала нам при першій зустрічі, що вбивство церковників для тебе було особистою справою. - хмикнув чоловік, спершись на відкос дверей. 

Я спробувала приховати здивування, але серце затріпотіло.

І що, якщо й так? — я вирівнялася, стискаючи руки в кулаки. — Що це змінює?

Рексар зробив крок уперед, нахилившись до мене.

Це змінює все.