Кіра Найт - Дух життя, Кіра Найт

— Не жартуй так. - Філ хитнув головою, і всміхнувся кутиками губ, полегшено видихнувши. - Бо ми тобі дупу надеремо.

— Як завжди, одні обіцянки. - посміхнулася вона, і Джаред вибухнув сміхом:

— Це точно наша Кіра.

Момент радості перервав Мордо. Його голос був, як завжди, прямим і трохи різким:

— А що там сталося? - він вказав на руїни храму.

Її погляд затуманився, і наша сестра на мить замовкла.

— З церковниками покінчено. Як і зі Світочем, — вона говорила тихо, але її голос був сповнений рішучості. — Я глибоко поховала його там, де до нього ще довго ніхто не дістанеться.

Ми всі мовчали. Ніхто не питав, як їй це вдалося. Ми знали, що це коштувало їй занадто багато.

— Але як ти вибралася? - Майк штовхнув її в плече, намагаючись зберегти легкість.

— Я… кхм.. - вона відвела погляд від руїн і знову поглянула на нас. - Взагалі-то я тепер щось типу чи то месії, чи то божества, чи то “Духа Життя”. — Кіра розсміялась, жартуючи.

Джаред посміхнувся й скуйовдив її волосся:

— Ага, розказуй.

Ми почали повільно рухатися до глайдера, але вже здалеку я помітив новоприбулих. Отже вони теж відслідкували викиди енергії. Хоча так, їх хіба що лінивий не відслідкував. 

Попереду стояли глайдери Хаміда і відьмаків, а солдати відьмаків взяли наш глайдер в кільце, закривши шлях до втечі. 

— Це буде не проста розмова. - пробурмотіла Кіра, теж їх помітивши.

— А для нас ще й не приємна… - додав я, згадавши що з нами зробить Елар та Хамід за те, що ми допомогли Кірі втекти. А якщо ще й дізнаються, що вона знову ледь не померла… 

— Не хвилюйтеся. - вона знову усміхнулася, хоча її обличчя виглядало виснаженим. - Я прикрию, візьму удар на себе. Мене ж, як несподівано ожившу, сильно бити не будуть. - вона посміхнулась і подивилась на мене. Побачивши наші задумливі обличчя, її посмішка сповзла. - Правда ж..? 

Ми засміялися. Вперше за довгий час сміялися щиро. Підтримуючи Кіру, ми пішли вперед, назустріч проблемам і новим пригодам, які вона вміє знаходити краще за будь кого на світі. 

Кінець