Кері Ло - Поруч у темряві , Кері Ло

Розділ 41 «Як удома»

Коли ми приїжджаємо до будинку Кіри та Марка, на подвір’ї вже чути веселий гамір. Я помічаю кілька знайомих облич, а серед гостей одразу виділяється іменинник — малюк із світлим волоссям, який сидить просто на траві й щось захоплено роздивляється.

— О, та він уже сам собі свято влаштував, — сміється Матвій, киваючи в його бік.

Ми виходимо з машини, і майже одразу до нас підбігає Кіра, усміхнена й явно трохи втомлена від організації заходу.

— Ну нарешті, — каже вона, обіймаючи брата, а потім переводить погляд на мене. — Рада тебе бачити, заходь, почувайся як удома.

Ми йдемо у двір, де вже зібралося чимало гостей. На подвірʼї стоїть велика кількість круглих столів, за якими вже почали розміщатися гості. Над ними розвішані гірлянди з повітряних кульок у ніжно-блакитних і білих тонах, а біля входу встановлена велика фотозона із цифрою «2», викладеною з куль. На газоні облаштована окрема ігрова зона для дітей — тут розставлені маленькі стільчики, батут і навіть надувна гірка, де вже стрибає кілька малюків.

— Привіт, Кіро, вітаю Дем’яна, — кажу я, простягаючи їй подарунковий пакет.

— Дякую! — вона зазирає всередину, помічає машинки й піднімає брови. — Ну все, малий сьогодні точно буде в захваті. А я, можливо, ні.

— Це все Матвій, — жартома виправдовуюся.

— Я ж кажу, подарунок має бути незабутнім, — посміхається він.

Кіра запрошує нас до столу, і я помічаю, як поруч із Дем’яном присідає чоловік — у ньому я впізнаю Марка. Він вітається, тепло посміхається нам і одразу бере Кіру в обійми. Вона з ніжністю схиляється до нього, і в їхньому погляді читається щось особливе — глибоке взаєморозуміння й любов.

Я відчуваю, як атмосфера просякнута теплом і затишком. Тут не просто святкування, а справжнє родинне свято, де кожен почувається як удома.

— У них така гарна сім’я, — тихо кажу я Матвію, коли ми сідаємо.

— Так. І вони довго до цього йшли, — відповідає він, поглядаючи на сестру.

Я замислююся на мить, а потім запитую:

— Як так вийшло, що твоя сестра вийшла заміж за твого найкращого друга?

Матвій усміхається, відкидається на спинку стільця й задумливо зиркає на Марка та Кіру.

— О, це цікава історія, — каже він. — Я познайомив їх, коли Кірі було всього п’ятнадцять, і, як потім виявилося, вона вже тоді в нього закохалася. Але вони довгий час не бачилися. Коли їй виповнилося вісімнадцять, ми з Марком разом прийшли на її день народження. І от тоді вже закохався Марк.

— І що було далі?

— Він довго опирався своїм почуттям, ігнорував Кіру, бо я заборонив йому навіть дивитися в її бік. Я ж добре знав його характер… Але зрештою він таки піддався. Вони потайки почали зустрічатися.

Я дивлюся на Кіру, яка саме нахиляється до чоловіка, щоб щось прошепотіти йому на вухо. Марк одразу ж усміхається й киває, ніби вона сказала щось дуже важливе.

— І як ти про них дізнався?

Матвій сміється й хитає головою.

— Застукав їх за поцілунком біля Кіриної квартири. Я прийшов без попередження, а вони не встигли сховатися.

— Ой… — я підтискаю губи, намагаючись уявити його реакцію. — І що було потім?

— Вивів Марка на вулицю та дав йому по пиці, — спокійно відповідає Матвій, а я здивовано піднімаю брови.

— Серйозно?

— Ага. Він почав говорити, що дуже кохає мою сестру і налаштований серйозно. Виявилося, що вони вже рік були разом і що Марк планує зробити їй пропозицію. А потім я глянув на Кіру… Вона стояла поруч, бліда, злякана, і коли побачила розбиту губу Марка, в очах у неї з’явилися сльози. Ось тоді я зрозумів, що нічого не вдію. Довелося відступити.

Матвій робить паузу, поглядає на сестру й ледь помітно усміхається.

— Спочатку мені було важко прийняти, що моя маленька сестричка буде з цим ловеласом. Але з часом я побачив, що Марк дійсно її кохає, — його голос звучить тепліше, спокійніше.

Я розглядаю Кіру й Марка з нової перспективи. Їхня історія — це не просто романтика, а довгий шлях до справжнього кохання, яке довелося виборювати.

— То ти не розчарований у тому, як усе склалося?

Матвій усміхається й злегка стискає мою руку.

— Ні. Навпаки, я радий, що саме Марк став її чоловіком. Вона з ним дуже щаслива. І це найголовніше.

— То ти не розчарований у тому, як усе склалося? — запитую я, спостерігаючи за виразом його обличчя.

Матвій усміхається й легко стискає мою руку.

— Ні. Навпаки, я радий, що саме Марк став її чоловіком. Вона з ним дуже щаслива. І це найголовніше.

— Про що говорите? — поруч лунає знайомий голос, і я повертаюся до Марка, який уже встиг підійти до нас.

— Розказую Аріні, як ти закрутив голову моїй сестрі, — з ухмилкою відповідає Матвій.

— А ти що, досі злишся? — Марк піднімає брову й усміхається, явно насолоджуючись моментом.

Я переводжу погляд з одного на іншого. У їхніх очах немає справжньої напруги, лише дружнє піддражнювання, яке, здається, тягнеться вже не один рік.

— Хм, а ти як думаєш? — Матвій схрещує руки на грудях. — Ти звабив мою маленьку сестричку…

— Мені здавалося, я вже довів, наскільки для мене дорога Кіра, — серйозно відповідає Марк, але в куточках губ усе ж з’являється легка усмішка. — Що ж, доведеться продовжувати доводити.

— Та довів уже… — бурчить Матвій, але в його голосі нема злості, лише звична братерська турбота.

— Живи поки що, — додає він і жартома штурхає Марка в плече. — Але ти ж пам’ятаєш, що з тобою буде, якщо хоча б раз зробиш Кірі боляче?

— Таке забудеш, — Марк театрально зітхає й хитає головою. Потім повертається до мене й, лукаво усміхаючись, додає:

— Він сказав, що відірве мені яйця.

Я не стримую сміху, а Матвій лише закочує очі, проте теж усміхається.

Марк хмикає й розслаблено кладе руки в кишені.

— Але, як бачиш, я досі з ними, — додає він, підморгнувши.

Матвій тільки зітхає й хитає головою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍