Кері Ло - Поруч у темряві , Кері Ло

— Дівчина? — перепитую, посміхаючись.

— Звичайно, — його погляд стає ще м’якшим. Він нахиляється ближче, його голос звучить глибше й тепліше. — Я налаштований дуже серйозно.

Його губи знову знаходять мої, і в цьому поцілунку я відчуваю всю ту ніжність і пристрасть, яку він не намагається приховувати.

Після сніданку ми швидко зібралися і вирушили до міста. Матвій був сповнений рішучості знайти ідеальний подарунок для свого племінника, якому виповнилося два роки.

— Що дарують дітям у такому віці? — питаю, коли ми заходимо в магазин дитячих іграшок.

— Щось яскраве і шумне, щоб Кіра потім мене проклинала, — жартує Матвій, беручи з полиці великий набір машинок із купою миготливих кнопок.

Я сміюся, уявляючи, як малюк у захваті тисне на всі ці кнопки одночасно, а Кіра сходить з розуму. 

— Може, щось менш гучне?

— Ні, це занадто легко, — підморгує він.

Зрештою, ми обираємо набір конструктора з великими деталями та м’якого ведмедика, який, на мою думку, виглядає дуже милим. Матвій наполягає, що машинки теж беремо, і я здаюся.

Коли ми вже збиралися виходити з торгового центру, Матвій раптово зупинився біля вітрини з жіночими сукнями.

— Тобі потрібна сукня на сьогодні, — заявляє він.

— Матвію, у мене є що вдягнути, — протестую, але він лише хитро всміхається і заводить мене всередину.

Поки я крутилася перед дзеркалом у білій сукні в синю квіточку на широких бретелях, Матвій, сидячи в кріслі неподалік, оцінююче мене розглядав.

Сукня ніжно облягала фігуру зверху, підкреслюючи вигини, а від талії розходилася легка широка спідниця, що красиво колихалася від найменшого руху. Я провела руками по тканині, відчуваючи, як приємно вона лягає на тіло.

— Це вона, — рішуче каже Матвій, коли я повертаюся до нього.

— Але…

— І взуття підберемо, — не дає він мені закінчити фразу.

— Матвію… — зітхаю, намагаючись хоч якось опиратися його наполегливості, але він лише підходить ближче, бере мене за руку і нахиляється до мого вуха.

— Я хочу, щоб ти почувалася особливою сьогодні. Будь ласка, дозволь мені зробити це для тебе.

Від його низького, трохи хрипкого голосу по тілу проходить легка хвиля мурашок, і я здаюся.

Уже за двадцять хвилин я стою біля каси з пакетом, у якому нова сукня та елегантні босоніжки на невисокому каблуку. Матвій виглядає абсолютно задоволеним собою.

Після цього ми вирушаємо на святкування. Дорогою я трохи хвилююся — усе-таки це перше сімейне свято, на яке мене запрошує Матвій, до того ж ще й в якості його дівчини. Але він тримає мене за руку і погладжує пальцем мою долоню, і це заспокоює.

— Не переживай, — каже він, відчувши мій настрій. — Кіра й Марк будуть раді тебе бачити, а Дем’ян… ну, він ще не зовсім усвідомлює такі речі, але я впевнений, що ти йому сподобаєшся.

Я усміхаюся й відкидаю хвилювання. Зрештою, я просто хочу провести цей день поруч із ним.