Поліна Ендрі - Присягнись, що ти мій, Поліна Ендрі

Тільки зараз я усвідомлюю, що з дому вийшли всі інші. Краєм вуха чую голос Амалії: 

— Кім, забери Олівію в дім. 

Кім кидає на мене тривожний погляд, перш ніж відвести малу, але я навіть не можу цього охопити, весь мій світ зосереджений на Блейку. Він важко дихає, зриваючись на хрип. Обличчя його в саднах і синцях, але очі... Ці очі пропалюють мене до самої душі. 

— Чорт забирай, що ж ти накоїв... — шепочу я, сльози вже течуть по щоках. Горло стискається, біль пронизує груди. 

Він рветься з рук Кейна, одним ривком виривається і завмирає. Я бачу, що йому трохи важко триматись на ногах.

— Елайно... — голос у нього хрипкий, наче з-під землі. - Прошу тебе, благаю, залишся. Не їдь з ним, благаю тебе.

Ніколи ще, ніколи я бачила стільки неприкритого благання і розпачу в цих очах. Моє бідне серце стискається від болю. Я не можу повірити, що він це зробив. Сльози застилають очі, але я повертаюсь і йду до машини Марка. Зачинивши дверцята, відчуваю, як усередині все розривається на частини. 

Двигун оживає і машина рушає. Я мигцем дивлюсь у дзеркало, бачу Блейка та його погляд, сповнений нестерпного горя та розпачу. Він стоїть, важко дихаючи, і безпорадно спостерігає, як я їду.