Марія Люта - Наречена для дракона, Марія Люта

- Звичайно, дідусю, - завжди відповіла я. І клялася, що краще помру, ніж дозволю будь-кому з цього огидного племені доторкнутися до себе.

Привид діда витав у моїй кімнаті, він тяжів над моїми думками. І навіть примарі, яку сама ж воскресила в пам'яті, я не могла зізнатися, що закохалася в одного з драконів. Та ще й Головнокомандувача. Кістки діда, мабуть, витанцьовують у могилі вірмську чечітку.

Але, може, варто йому розповісти, що Арденс не такий, як інші? Що він добрий, що дбав про мене, поставив щити, вчив оборонятися... Всевидячий, він навіть подарував мені кинджал, який був найефективнішою зброєю проти нього самого і якою його вже одного разу мало не вбили! Хіба це не доказ довіри та сильних почуттів до мене?

Уявна примара сміялася мені в обличчя:

- Та він використав тебе, онучко. Скористався твоїм тілом! Але тіла йому здалося мало і він ще поневолив твою душу. Він негідник, він брехав тобі весь цей час! І ти впевнена, що не бреше тобі і зараз? Усі вони однакові. А ти... Ти виявилася не кращою, ніж інші аристократки-шльондри!

Сперечатися з мертвими складно, це майже неможливо. Мерці жахливо вперті і якщо вони були в чомусь впевнені ще за життя, то переконати їх фактично неможливо. Але я й не намагалась. Зараз я не чинила опір негативним почуттям до драконів, а навпаки - відкрилася для них, ховаючи за ними своє серце, позбавляючи все ще живе кохання доступу до світла і надії. Нехай тліє там у темному куточку потроху, і колись воно зовсім зачахне. Воно має зачахнути. Тоді я зцілюсь і зможу жити далі.

Я встала з ліжка і підійшла до дзеркала. Оглядала себе уважно, прискіпливо, ніби мої внутрішні зміни могли позначитися на моїй зовнішності. Але ні: зовнішність залишилася незмінною, тільки очі горіли якимсь нездоровим блиском, як під час лихоманки.

Потім я дістала сукню, принесену Дарком. Приклала до себе, зло посміхнулася. Так, чоловік мав рацію: я піду на бал. Тепер я абсолютно не боялася нічого: ні глузувань, ні зустрічі з Арденсом. Тепер я зможу це винести. Зможу дивитися, як все ще коханий чоловік танцює зі своїми обраницями, адже він перші дванадцять танців подарує саме тим дівчатам, що пройшли на Відбір. Я навіть зможу гордо усміхатися йому, а не спливати жалюгідною калюжкою до його ніг.

Раніше я іноді роздумувала, коли люди набувають такі непроникні маски, за якими неможливо прочитати їх почуття. Подібну я неодноразово бачила й у Арденса. Зараз я знала відповідь: вона з'являється на обличчі, коли серце обростає бронею. Арденс свою отримав після того, як його вдарила в спину кинджалом та не відома мені жінка.

Свою ж я отримала сьогодні.

Дорогі читачі!

Дякую вам за увагу до цієї історії)) Щоб не пропускати оновлення, не забувайте додати її в бібліотеку.

Приємного читання ;)