Оля Лях - Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

Глава 16.1 Світляк

«Такими темпами я почну ненавидіти всіх птахів!» - Кору вчергове пересмикнуло від згадки двоголових воронів, що, із шаленством в маленьких червоних очах, дряпали її шкіру і виривали волосся.

- Дурепа… Дурепа-дурепа-дурепа! – дівчина вдарила себе по щоках долонями. – Неуважна ідіотка! Він був майже в мене! – важко опустилась в крісло біля каміну в бібліотеці. Закрила обличчя долонями.

- Що ти робиш? - Кора не чула, як увійшов Себастьян. Підкрався з темряви, наче чорний кіт. Чи приніс він їй нещастя? Чи навпаки - став для неї розрадою?

- Сварю себе за безрозсудність та легковажність.

- Не варто. Магічні ворони були чимось новим навіть для нас. Насправді і маковий порох не сильно допоміг, - Себастьян перемістився від дверей на крісло навпроти.

- Якби я одразу віддала текст тобі, цього б не сталось. Ти б не віддав його їм.

- Ти не можеш знати цього. Ніхто не може, - серйозно промовив він.

- Але я можу звинувачувати себе. Усе, що буде далі це моя провина. І відповідальність.

Вони трохи помовчали. Кора вперлась поглядом в стіл на якому з'явилась намальована Сержем пентаграма. По її краях були розставлені свічки з червоного воску, а в середині лежало здобуте в битві пір'я.

«Це займе близько двох годин. У вас є час зцілитись і підготуватися до битви. Я так розумію підкріплення не буде?» - вигнулась брова чаклуна.

Жодного підкріплення. Лише троє тіньових детективів початківців, один з яких ледве здатен битись, сильний чаклун і Кора. Дівчина оцінювалася їхні шанси, як «буде добре, якщо загинуть не всі». Вони навіть не знали хто виступить проти них і навіщо чаклуну-злодію так відчайдушно потрібен джин.

- Як ти? – Кора із подивом глянула на юнака. – Твої рани. Боляче? – Себастьян дивився прямо перед собою на зчеплені руки.

- Все не так погано, - Кора скривилась і потерла плече, де були найбільші подряпини та до м’яса роздерта шкіра. – Серж люб’язно погодився зцілити мене, та все ж кілька шрамів залишиться.

- Що ж бойове хрещення ти пройшла.

- Це не означає, що я стала тіньовим детективом, Себастьяне, - пирхнула дівчина і подумки додала: «І не означає, що хочу ним бути».

Кора встала і підійшла до своєрідного вівтарю на столі. Дівчина дивилась на те, як танцюють вогники полум’я на свічках. Почула, як Себастьян підійнявся і став поряд так близько, що його рука торкалась її светра. Вони були такими різними, починаючи від обставин народження і закінчуючи простими буденними звичками. Навіть зараз Кора дивувалась, як йому не холодно в одній футболці, якщо вона мерзне навіть в зимовому светрі біля каміну?

- Не ходи, - раптом зірвалось з його вуст.

- Що? – вона подивилась на його профіль.

- Не ходи на битву. Тобі не треба там бути, - Себастьян відірвав погляд від вівтарю і зазирнув в блакить її очей.

- Гадаєш, що я занадто слабка для цього, Себе? Що буду лише заважати? Плутатись під ногами? - вона зчепила зуби і насупилась. Не те, щоб Кора цього не розуміла, але не встигла і рота відкрити, щоб визнати, що слабка, як він промовив:

- Ти дуже мила, коли злишся.

І все б нічого, але його посмішка добила Кору. Вона просто мовчки розвернулась до нього і не знала, що можна відповісти на це. Себастьян дивився на неї і посміхався, його зелені очі мерехтіли в тьмяному світлі.

- Чому ти раптом..?

- Я дуже хвилювався за тебе. В той момент, коли ти залишилась там, під градом з кровожерливих птахів, а я був безсилим. Не міг тебе захистити, - жовни загуляли на його вилицях. – Я не вважаю тебе слабкою, Коро. Навпаки. Мені здається ти дуже сильна. Розумна. І красива - Себастьян повернувся до неї. Повільно підняв руку і заправив пасмо шоколадного волосся за вушко. Обвів поглядом її шию, контур обличчя, затримав погляд потемнілих зелених очей на вустах.

Кора застигла. Їй здалось, що час зупинився, що вона забула, як дихати. Мозок просто вимкнувся, а серце взяло контроль над тілом. Вона підійняла руку і накрила долонею його пальці, що все ще були в її волоссі. Тоді Себастьян перевів погляд з її вуст на блакитні очі. Секунда вагань і він подався до неї всім тілом. Схилив голову, накрив своїми гарячими губами її, даруючи п’янкий повільний цілунок. Його рука притримувала її голову і Кора піддалась раптовому знесиленню. Вона вчепилась руками в передпліччя Себастьяна, мало не обпікаючи собі пальці від його температури. Серце набрало шалений ритм, але цей поцілунок сповнений якогось незрозумілого болю, бажання та відчаю припинився так само миттєво.

Хлопець відступив, відпускаючи дівчину. Очі Себастьяна округлились в здивуванні, вуста смикнулись в злій усмішці.

- Краще нам забути про це. Ти вже зробила це один раз, вдруге буде не важко, - гмикнув він.

- Ого! Ха! – Кора схопилась за голову і відкинула волосся. – Спочатку кажеш, що хвилювався за мене, що я красива, цілуєш мене, а потім… Пропонуєш просто забути? Та що з тобою?! Якщо ти хочеш погратись з почуттями когось, нехай це буду не я! Впевнена, в тебе є купа інших претенденток! Знаєш, я б не зробила вигляд, що забула, що було в ту ніч, якби не… - вона схаменулась. Обірвала саму себе на півслові. Погляд Себастьяна метнувся до неї. – Забудь! Це не має значення.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍