Оля Лях - Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

Але один з воронів виявився кмітливішим. Він підкрався зі спини, пройшовши по бруківці і вчепився дзьобом в кишеню з нефритовою капсулою. Кора знову впала на бік, ховаючи її під себе, але не з її щастям. Капсула вилетіла з кишені. Ворони закаркали сильніше, ніби зрадівши. Один підчепив нефрит дзьобом і проковтнув її.

- Ні! – Кора підійнялась, вхопила її за хвіст та видрала його. Птаха заверещала і криво злетіла в небо. В польоті вони закружились довкола неї, плутаючи і насміхаючись. Тепер, серед десятків однакових ворон, вирізнити ту саму дівчина не змогла. Тварини створили чорний вихор, здійнялись в хмари і щезли.

Настала гнітюча тиша. Дівчина рухнула на коліна. До неї підскочили тіньові детективи, але все, що вона змогла сказати їм було:

- Я загубила його… Текст ритуалу… Він в них…

- Але ціпок все ще тут, - підмітив Себастьян.

- Ні. Він не там. Він був в нефритовій капсулі, в моїй кишені і… Один з воронів проковтнув її.

- Що?! Чому ти взагалі дістала її звідти?! Перша Тінь! – розлютився хлопець.

- Дурненька! Ти могла загинути! Ти взагалі хоч думала?! – почала причитати Мірайя.

- Дякую, що поцікавились. Я, загалом, цілий, - пирхнув Серж, отрушуючи те, що залишилось від плаща.

- Ми можемо їх вислідити? – Корі потрібна була хоч маленька надія. – Скажи, що можемо!

- Ну, для цього нам потрібна кров того чаклуна або щось, що для нього дуже дорогоцінне.

- А, якщо це ворона? Ворона, що проковтнула текст ритуалу може привести нас до чаклуна.

- Було б добре, якби в нас було їхнє пір’я або кіготь, - Серж розвів руками і Кора помітила, що після себе монстро-подібні птахи не залишили і сліду.

- Це підійде? – дівчина розкрила міцно стиснутий кулак із чорним пожмаканим пір’ям.

- Так. Але це займе якийсь час.