Таня Смолярчук - (не) Колишні, Таня Смолярчук

Мар'яна..

Я неначе в якумусь жахливому і смішному сні..Чому мене переслідує відчуття дежав'ю.Так неначе подібне вже зі мною відбувалося.Така ж щаслива сімейна вечеря, як і тоді нічого не означає.Але одне я знаю точно, я не повірю більше тим словам що це просто вечеря і них з ціє б дівчиною нічого не пов'язує.

Андрій продовжує жити розумом своєї мами, яка відкрито мене ненавидить. 

Я ледве не гопнулась, коли та зробила тост за чудову майбутню сім'ю..А після того як Андрій торкнувся моєї руки, шкіра і досі палала, неначе її вийняли із лавини..

Бісів придурок!

Та хто він такий, щоб грати на моїх почуттях...Звідки така жорстокість?Я ж не лялька, а жива людина..

З ресторану вибігаю швидко і оперативно, так неначе від цього залежить все моє подальше майбутнє..

Я настільки захопилася терзаннями своєї душі що й не помітила, як на парковці прямо на мене жене позашляховик..

Удар, і я падаю на землю..

-Ай!!- моментально відчуваю біль від невдалого падіння, і тримаюся рукою за травмовану ногу..Все-таки напевно вивихнула.

-Ти що дурепа!Жити набридло, чи сліпа?- з машини вистрибує розлючений чоловік років тридцяти, і його зло не передвіщує для мене нічого доброго..

-А ви на всіх потерпілих так гарчите!!- продовжую масажувати ногу, і витирати повні очі від сліз, навіть не знаю від чого мені зараз болючіше від травмованої ноги чи вчинку Андрія?

-Сильно боляче- він присів поруч, та почав оглядати ногу- схоже вивих, або ще гірше перелом буде зрозуміліше після знімку..- вже спокійніше вимовив той...

-А ви що лікар?- підвела свій погляд до блакитних очей, і швидко дала оцінку його зовнішньому вигляду, правда лише очі були якісь сумні і стомлені.

-Ні.Дозвольте я вас відвезу в трампункт- він піднявся і подав мені руку, на що я ніяк не поспішала реагувати, поки мені на очі не потрапив зляканий Андрій..

Побачивши мене в такому становищі, він швидко кинувся на зустріч,  а мені менше всього хотілося з ним зараз розмовляти..

Якось все в нас не правильно..І я шалено зла на нього, на те що за весь цей час не знайшов змоги повідомити мені про свої стосунки з іншою, в той час як я терзаю себе своїм вчинком..

-Мар'янко!- я зустрічаюся з хвильованим поглядом коханого, який підбігши різко сідає і бере в свою руку мою ногу- де боляче?- дивиться на мене повними відчаю очей..

-Не чіпай мене!- різко відсмикую його руку та намагаюся піднятися за допомогою незнайомця, я більше не поведуся на його ігри, та й взагалі сам Андрій зараз для мене неначе червона ганчірка на бика, дивлюся на нього а уява малює своє: наприклад те, як він ніжно посміхається тій дівчині, або те, як тримає її за руку..

-Мар'янко все не так, як ти думаєш..Давай поговоримо, і я все об'ясню- пізно Андрійку щось пряснювати, варто було робити це тоді коли я чекала на розмову, а не тоді коли ти попався на гарячому, а зараз у мене не має нібажання ні сил розмовляти з ним.

-Ви здається хотіли мене підвести?- повністю ігнорую його слова і дивлюся на незнайомця..

-Так звичайно- він допомагає мені сісти в авто закривши за мною двері, і про щось розмовляє з Андрієм, але я цього вже не слухаю..

*****

-Мене доречі звати Дмитро- після того як я напешті трішки заспокоїлася, і між нами зав'язалася розмова..

-Мар'яна- дала відповідь, і не зрозуміла куди він мене везе, це не адреса мого дому..- а куди ви мене везете?

-В лікарню- зовсім спокійно вимовляє той, а мені це знов не подобається, за моєю спиною ведуть якусь двійну гру..

-Я ж сказала що з ногою все гаразд, це просто удар, кррв набігла і тому так боляче, все мине і не має потреби вести мене до лікаря..

-Я хочу особисто переконатися в цьому, щоб потім не терзати своє сумління..

Дорозмовляти ми не встигли, тому що на мій телефон поступив виклик від Сніжанни.Я зовсім забула про свою подругу, яка потребувала моєї підтримки..

Щось там у її трапилося, і тепер вона сама збирається виховувати дитину, а про її батька це взагалі табу, і не варто навіть запитувати.

-Так люба.Привіт..

-Ти де?Що у вас там відбувається?Ти що хочеш щоб я раніше сроків народила?Куди ти пропала, ти хоч знаєш як я хвилювалася?- продовжила тапаторити та, від чого мені довелося трішки відсунути від вуха телефон..

-Та все гаразд, я в мами..

-Це я вже знаю, я зараз приїду.Ти в дома?

-Ні.Ні.Не варто я звільнюся і тоді ми ..

-Де ти зараз?Скажи і я приїду- так і не вдається договорити адже вона буквально таки не дає мені і слова вставити

-Тобі це не сподобається..

-Мар'яно не нервуй мене!!!

-В лікарні..Трішки травмувала ногу, але нічого страшного через годинку буду вдома- я не встигла договорити тому що Сніжана вже вибила, і я не знаю її, якщо через декілька хвилин вона не буде тут...

Зробивши знімка, ми з Дмитром попрямували до травматолога, щоб він оглянув мою ногу і дав назначення для лікування..

Я почула за дверима, гамір і кучу невдоволених реплік, але це не зупинилося моїй подружці протиснутися до кабінету.Останній і вагомий аргумент це я вагітна, а вагітних потрібно пропускати..

-Мар'ян що тра....- і завмерла в напівслові, оглядаючи незнайомця під колеса авто якого я потрапила- а він що тут робить?- гучно викрикнула, і здається зараз вибухне вулкан!!

-Це Діма- намагаюся пояснити цю ситуацію

-Я чудово знаю що це Діма!Якого біса ти тут робиш?- вона тикнула в нього пальцем так неначе він винен у всіх смертних гріхах, а ось Діма навпаки тримався мужно і терпляче, схоже ці двоє дуже добрі знайомі

-І тобі привіт Сніжинко- посміхається, що Сніжанну ще більше розізлило..

-Не смій мене більше так називати!Що мене було мало, так вирішив ще й мою подругу довести!

В кабінеті стало надто жарко, і навіть травматолог це зрозумів, тому після того як Сніжанна пішла у рукопашну, ми вирішили лишити цих двох на одинці..

Вони виглядали такими милими, і я помітила якими щасливими і закоханими очима Діма дивився на Сгіжанну.