Девід Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

проведення експериментів із парапсихології та вступили до цієї групи. Інші учасники групи теж дізналися про неї із чуток. Усім їм мали викладати основи парапсихології. У першому семестрі студентів учили, як руками відчувати біологічне поле довкола людини. У другому вони вивчали органи тіла та способи розрізнення здорових та хворих органів.

Коли троє фізиків переконалися, що реально можуть відчувати сигнали, надіслані тілом, вони вирішили спробувати науково довести існування біополя. Вони замислилися, чи існує якийсь зв’язок між цим біополем і чакрами — психоенергетичними центрами, згідно з йогою. Йога вчить, що певні звуки — мантри — викликають реакцію в чакрах. Фізики вимовляли ці звуки й власними руками засвідчували існування чакр, але вони хотіли переконатися, чи можна підтвердити ці результати за допомогою приладів. У групі були лікарі, теж у цьому зацікавлені. Вони хотіли знати, чи можуть парапсихологи впливати на ті точки, що піддаються дії акупунктури.

Викладачем і організатором цієї групи при Інституті фізкультури був радіоінженер Сергій Митрофанов, який працював також у лабораторії біоінформації, відвіданої Блоком 18 років тому. Хронопуло з Крочиком пішли до цієї лабораторії, куди тепер можна було потрапити лише за спеціальною перепусткою, і побачили перед нею скупчення людей, що прийшли просити допомоги в лікуванні. Раз у раз із лабораторії хтось виходив і закликав людей розійтися. Митрофанов познайомив Хронопула та Крочика зі Спіркіним, який за ці роки не втратив інтересу до парапсихології, а потім вони зустрілися з Миколою Носовим — керівником лабораторії та армійським полковником.

Атмосфера в лабораторії була дуже секретною. Потрапити до неї можна було тільки в супроводі когось зі співробітників. Людей з вулиці туди не пускали. Сторонні особи, які не належали до співробітників, читали в лабораторії лекції з йоги, цілительства та теорій побудови Всесвіту. В лабораторії одні були науковцями, інші — містиками. Коли хтось із відвідувачів запитував, чим займається лабораторія, йому відповідали: «Вступайте і дізнаєтеся».

Хронопуло та Крочик, до яких тепер приєднався Блок, прийшли на щотижневий семінар, де представили присутнім, яких було близько 40 осіб, свою пропозицію. Вони сказали, що хочуть використати ультразвукові хвилі для впливу на чакри людей і виміряти можливі зміни в електричному полі довкола людського тіла. Для цих експериментів їм потрібні прилади, й вони сподіваються отримати їх від лабораторії. Зокрема, їм потрібен надзвичайно чутливий електрометр.

Реакція аудиторії на цю пропозицію виявилася неоднозначною. Носов почав лаятися. «Що ви тут робите? — кричав він. — Для чого ви сюди прийшли?» Інші були налаштовані позитивніше. Кілька співробітників московських наукових інститутів, що брали участь у роботі лабораторії, відреагували на пропозицію фізиків з ентузіазмом. Проте незабаром з’ясувалося, що на здобуття потрібного приладдя доведеться витратити стільки зусиль, що на щось інше не залишиться часу.

Вони відвідували семінари впродовж трьох вівторків поспіль, намагаючись зацікавити людей своєю ідеєю, але невдовзі зрозуміли, що їхню участь не оцінили. Щоби стати співробітником цієї лабораторії, треба було заповнити анкету, надати фотографію та пройти перевірку в екстрасенсів на «відповідність». Нічого із цього Хронопуло, Крочик і Блок не зробили. Й коли вони вчетверте прийшли на семінар, їм різко наказали піти.

Поки Блок, Хронопуло та Крочик намагалися зацікавити лабораторію біоелектроніки своєю пропозицією, певні радянські чиновники докладали зусиль до закриття цієї лабораторії на тій підставі, що її діяльність не відповідає матеріалістичним засадам. Майбутнє лабораторії неодноразово обговорювало керівництво Науково-технічного товариства ім. Попова, і врешті-решт було вирішено, що лабораторія має відмовитися від ненаукових методів. Хронопулу, Блоку та Крочику остаточно заборонили відвідувати цю лабораторію після міліцейської облави в клубі ім. Макаренка та офіційних попереджень в інституті, де вони працювали.

Всі троє продовжували вивчати парапсихологію з Митрофановим в Інституті фізкультури, поки в січні 1981 року партком інституту не змінив свого ставлення до цього гуртка. Митрофанова викликали на партком і сказали, що парапсихологія — не марксистська наука, а містицизм може привести людей до релігійного світогляду. Одного вечора Митрофанов зібрав разом членів гуртка і сказав: «Нам заборонили тут збиратися. Ми продовжимо свої заняття, але це має бути приватно».

Багато хто з учасників групи і справді продовжив відвідувати заняття приватно, але підтримувати роботу гуртка з меншою кількістю людей і без організаційної структури стало набагато важче. Водночас влада почала всіляко дошкуляти тим, хто виявляв інтерес до парапсихології.

Хронопула знову викликали до керівництва інституту — цього разу до заступника директора, який попередив його, що в КДБ занепокоєні продовженням його зустрічей із парапсихологами й що це може зашкодити його кар’єрі. Його попросили також залишити посаду керівника лабораторії. Заступник директора заявив, що «керівні посади можуть обіймати тільки ті люди, що поділяють нашу ідеологію».

Проте незабаром трапилася дивна річ. До Хронопула підійшов колега (той, що колись запросив Блока на перегляд фільму в клубі ім. Макаренка) і спитав: «Юрію Георгійовичу, що б Ви сказали, якби Вам запропонували займатися парапсихологією в одній закритій установі?» Хронопуло спитав, чому він хоче це знати. «Цікавлюся суто теоретично», — була відповідь.

«Я не хочу працювати в закритій установі, — відповів Хронопуло. — Я не хочу додавати парапсихологію до знарядь війни».

Цей колега підходив до Хронопула ще кілька разів. «Слухайте, — говорив він, — якби ви працювали в закритому інституті, то принаймні задовольнили б свій інтерес».

«Краще не мати із цим нічого спільного», — відповів Хронопуло, і колега припинив свої спроби.

Після всього цього Хронопуло, Блок і Крочик зрозуміли, що, попри переслідування парапсихології силами КДБ, держава хоче здобути з неї максимальний зиск, особливо якщо її можна якось використати у воєнних цілях. Парапсихологія була заборонена, але лабораторії у Фурманному провулку дозволили працювати — щоби приваблювати всіх, хто цікавиться цією темою, та виявляти серед них охочих працювати на радянську воєнну машину.

Крім парапсихології, Блок і Хронопуло вже давно цікавилися спіритизмом. Блок уперше взяв участь у спіритичному сеансі ще в 1960-х роках у Ярославлі.

Спосіб, у який вони спілкувалися з духами, був аналогічний тому, що застосовується спіритами в усьому світі. Вони малювали стрілку на тарілці, підігрітій на свічці, а потім півколом писали літери на аркуші паперу. Поставивши тарілку на аркуш, вони якомога легше клали на неї руки й стежили за її рухом, щоб отримати відповіді на запитання.

Якось грудневого вечора обох чоловіків запросили на зустріч до квартири одного сорокап’ятирічного парапсихолога, який займався дослідженнями способів омолодження. Їм сказали, що там вони можуть зустрітись із цікавими людьми.

Квартира, де відбувалася зустріч, була заповнена книжками з окультних наук, астрології та парапсихології. На кухні була система труб, з’єднана краном із пристроєм