Девід Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли Блок і Хронопуло сіли у вітальні, їх познайомили з двома чоловіками, яких вони раніше ніколи не бачили. Чоловіки назвали свої імена та по батькові, але не назвали ні прізвищ, ні місця роботи. Вони сказали, що не запитують про прізвища Блока та Хронопула й не хочуть, щоб їх запитували про їхні. Однак, незважаючи на явну готовність дозволити Блоку та Хронопулу зберегти анонімність, обидва чоловіки не приховували, що знають про них багато, і виказували неабияку повагу до їхніх здібностей. Почалася бесіда про парапсихологію та проблеми передання інформації. Нарешті один із них, активніший, сказав, що вони хочуть провести експеримент за допомогою тарілки, бо їм потрібна відповідь на одне дуже важливе запитання. Вони розповіли, що мають інформацію, нібито один чеський парапсихолог на прізвище Павліта знайшов спосіб створювати біополе без людини, користуючись якимось апаратом. Це відкриття має для них великий потенційний інтерес, тому їм потрібно знайти цього Павліту — на жаль, він два роки тому зник, і відтоді про нього нічого не чутно.
«Якщо він помер, — сказав більш балакучий із цих двох чоловіків, — то не похований на жодному цвинтарі. Ми перевірили всі цвинтарі в Чехословаччині».
Блок і Хронопуло раптом втратили будь-яке бажання брати участь у цьому експерименті. Перевірити всі цвинтарі в Чехословаччині була здатна лише одна організація.
«Як правило, — сказав Блок, намагаючись якось виплутатись із ситуації, — подібні запитання залишаються без відповіді». Проте ті двоє наполягали на спробі й, розігрівши тарілку, поставили своє запитання й отримали якусь непевну відповідь. Тоді Блок спитав їх: «Якщо ви хочете знайти цю людину, чому не спитаєте чеський уряд?» — «Чехи можуть не сказати нам, — відповів другий, спокійніший чоловік. — Вони нікому не розповідають про те, що роблять. Ми їм не довіряємо». А другий додав: «Ми вважаємо, що містицизм є одним із каналів інформації».
«Що ви розумієте під каналом інформації?» — спитав Блок.
«Візьміть жінку з голими колінами. Вона вас не бачить, але починає прикривати коліна, коли ви на неї дивитесь. Це телепатичний зв’язок між людьми, який теж може стати засобом прання інформації. Можна розробити щось на кшталт телепатичної передачі даних, яка призначатиметься лише одній людині, й ніхто інший не зможе цю інформацію перехопити».
Блок сказав, що їх із Хронопулом цікавить лише дослідження механізму передавання інформації, а також діагностика і зцілення. На це більш балакучий чоловік відповів, що для них важливий не спосіб дії цього механізму, а спосіб його використання.
Коли Блок і Хронопуло зібралися йти, двоє чоловіків звернулися до них, правильно назвавши їхні імена та по батькові (хоча, знайомлячись, вони називали лише імена), і сказали, що працюють в Інституті дистанційних комунікацій, який є дуже закритою військовою установою. Вони запросили їх на семінар, що мав відбутися в одному з районних відділів ДАІ.
Хронопуло йти не хотів, бо відчував якусь небезпеку в подальших контактах. Блок же на семінар прийшов, послухав там виступ філософа, який говорив про теорію паранормальних явищ, включно із телепатією, а також побачив цілителя, який демонстрував свої діагностичні здібності. Ще одним демонстратором був викладач марксизму-ленінізму Жариков, який умів пересувати предмети. На наступному семінарі Жариков мав показати ці експерименти детальніше. Один із чоловіків, які запросили Блока, дав йому номер телефону Жарикова, але коли Блок зателефонував йому, щоби дізнатися про місце та час цієї демонстрації, той сказав, що вона не відбудеться. Пізніше Блок довідався, що вона таки відбулася, але вони з Хронопулом нібито довели своєю несхильністю до співробітництва, що не становлять справжнього інтересу для головних покровителів містицизму й парапсихології у Радянському Союзі.
9
ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА
Говорячи мовою політики: якщо за умов терору більшість людей поступляться, то деякі люди встоять... Говорячи по-людськи, не вимагається нічого більшого, і нічого більшого не можна тверезо просити, щоб ця планета лишилася місцем придатним для людського життя.
Ханна Арендт. «Банальність зла. Суд Айхманом в Єрусалимі»
МОСКВА, 6 ЛЮТОГО 1987 РІК
Низьке північне сонце освітлювало фасади житлових п’ятиповерхівок, залишаючи їхні торці в темно-синій тіні, а сильний вітер розгойдував на балконах жорстку від морозу випрану білизну, розвішану на зледенілих мотузках, і роздмухував сніг.
Нескінченна зима лише підкреслювала одноманітність і безрадісність життя в цьому південно-західному районі Москви й посилювала відчуття, що в Радянському Союзі ніщо й ніколи не зміниться. Проте саме цього ранку, коли дорогами курсували автобуси, а заледенілими стежками між рідко насадженими березами пробиралися закутані жінки, в одному із цих будинків відбулася зустріч, яка довела, що в СРСР щось таки змінилось і ця зміна є доволі значущою, щоби вплинути на життя мільйонів людей.
Вікно кухні запітніло від пари із чайника. Ростислав Євдокимов і Лев Волохонський, які щойно вийшли з табору для політичних в’язнів, сиділи й чекали, поки їхня приятелька замовляла телефонну розмову з одним із радянських емігрантів на Заході. «Вітаю, — сказала нарешті жінка після тривалого очікування, — я телефоную з дому. Волохонський і Євдокимов сидять поруч. Вони приїхали вчора потягом».
«Не може бути!» — сказав емігрант.
«Почекай, зараз дам слухавку Волохонському».
«Алло».
«Льовка! Не може бути!»
«І мені теж так здається, — сказав Волохонський. — Це якийсь сон. Але половину нашого вагона складали політв’язні. Вони нас усіх там сфотографували — в одній і тій самій краватці, одній сорочці й одному піджаку — та видали свідоцтва про звільнення. У нашій 35-й зоні, як вони стверджують, більше немає політв’язнів».
Слухавку взяв Євдокимов.
«Ми не знаємо, яка ситуація в 36-й зоні, — сказав він. — Схоже, що цей указ про звільнення їх не стосується. Але, може, є інший указ. Так чи інакше, вони не випускають людей зі спецзони».
«Але що за указ?»
«Ніхто не знає, — сказав Євдокимов, — тим більше, що там був не один указ. З-поміж тих, хто їхав з нами, одних звільнили за указом № 6463, інших — за указом № 6462. У чому між ними різниця, ніхто не знає».
«Ясно одне, — сказав Волохонський, — у них тепер не вистачає
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу», після закриття браузера.
