Сергій Леонідович Лойко - Аеропорт

почав повільно обходити виставку, зупиняючись біля кожного портрета, біля кожної воєнної фотографії.

За ним ішли помічник, дві журналістки без камер і начальник охорони. Ніхто не порушував мертву тишу в залі. Навіть Ніка мусила очікувати назовні.

Сивіючий гарний чоловік не був царем гори, він не був королем бидла, хоч дехто позаочі називав його шоколадним королем. Сам він, випробувавши купу професій, високі державні посади, з нуля створивши свою міні-бізнес-імперію, у своєму колишньому житті називав себе просто бізнесменом. Як полюбляв говорити його vis-a-vis, отой Цар гори МВЧ, «скромність страшить». Проте скромність Президента нікого не страшила, особливо той вільний народ, який його й обрав.

Він не був людиною війни. Він не хотів воювати. Він не знав, як це робити. Навіть для мирного життя країна не мала достатньо грошей, а їй доводилося вести криваву війну, нікому не потрібну ні в Україні, ні в Росії, крім одного-єдиного Маленького Великого Чоловіка, який і сам не міг до пуття пояснити навіть самому собі, навіщо…

Президент із печальними втомленими очима в червоних прожилках повільно йшов від портрета до портрета, схиляючи час від часу голову, наче вклоняючись.

Ось він зупинився біля останнього портрета. В Аеропорті на вцілілій частині однієї стіни залишався великий шматок потрісканого дзеркала, де павутиною розходилися кільця від кульових отворів. Лице сумного й утомленого літнього чоловіка в касці, який дивився на себе в дзеркало, було не в фокусі. Він зробив цей автопортрет від стегна, і фокус припав на тріщини на передньому плані.

— Шістдесят перший, — уголос промовив Президент, наче весь цей час рахував про себе кількість фотографій кіборгів на стінах.

— Перепрошую, пане Президенте, насправді кіборгів на цих фото загалом шістдесят, — м’яко виправив свого шефа помічник, стоячи за його спиною. — Це не кіборг. Це сам фотограф.

Президент повернувся до нього. У його очах уперше з’явилася якась емоція, крім печалі й скорботи.

— Я знаю, хто це, — сказав він в обличчя помічнику. — Це ви не кіборг. А їх тут шістдесят один. Так і запишіть.

Дві журналістки почали запопадливо записувати за ним у свої блокноти.

На виході біля дверей Президент зупинився, повернувся в порожню залу й тихо сказав, наче відповідав на чиєсь питання:

— Це бетон не витримав…

— Перепрошую, що? — перепитав помічник, поки журналістки перезирнулися між собою з німим питанням.

— Нічого, — відповів Президент і вийшов із зали. — Ще не вмерла…

Потім тисячі людей проходили за день через виставковий зал. Жінки ридали, деякі чоловіки теж не могли стримати сліз. Посеред зали, як на похоронах, виріс величезний пагорб із квітів. Черга на вулиці розтяглася через площу до готелю «Дніпро».

Наприкінці дня, коли останні відвідувачі розійшлися й літня жінка в синьому халаті почала заклично дзвеніти зв’язкою ключів, Ніка, у строгій чорній сукні, з волоссям, просто прибраним назад, підійшла до автопортрета в дзеркалі. Вона тримала руку трохи нижче грудей, під серцем, там, де вже ворушився син Степана.

— Хлопчику мій, хлопчику мій, — без жодної сльозинки прошепотіла вона, хитаючи головою й дивлячись на портрет, і лише їй одній було ясно, якого хлопчика стосувалися її слова…

* * *

І останнє: The last but not the least[229], як то кажуть.

Легендарний розвідник Салам, що залишив Аеропорт за наказом Степана «крайнього» дня, щоби за будь-яку ціну знайти й пригнати транспорт для евакуації принаймні поранених, безслідно зник.

Сепари забрали своїх убитих зі злітки і з термінала, щоби відправити тіла на батьківщину у восьми білих рефрижераторах із гуманітарного конвою. Вони дозволили українцям забрати звідти тіла їхніх бійців, які там залишалися. Саламового тіла серед них не було. Поміж полонених, яких пізніше обміняли, його теж не виявилося. Він наче розчинився.

Його друзі й рідні, а тепер і тисячі читачів вірять, що він не загинув. Вони чекають на його повернення. Додому, в Україну.

Салам арабською означає «мир».

Кінець

Корінф, Техас — Москва — Київ — Дніпропетровськ — Харків — Слов’янськ — Краматорськ — Донецьк — Донецький аеропорт

2014–2015

Примітки

1

Сепаратиста (жарг.).

2

БМП — бойова машина піхоти; БТР — бронетранспортер, МТЛБ — багатоцільовий транспортер легкий броньований, абревіатура усталена російською — «многоцелевой».

3

Кулемет Калашнікова модернізований.

4

Ручна протитанкова граната, зазвичай звана «лимонкою».

5

Ручна граната.

6

Гранати для підствольників АКМ.

7

Радянська реактивна протитанкова граната РПГ-18.

9

Російська пісня на слова Дмітрія Садовнікова, яку вважають народною.

10

Уривок із вірша Ніколая Рубцова «Тихая моя родина!» (переклад О. Гончар).

11

Dallas Mavericks — професійний американський баскетбольний клуб, виступає в Південно-Західному дивізіоні Західної конференції Національної баскетбольної асоціації (NBA).

12

Перерваний статевий акт (лат.).

13

Крупний план (англ.)

14

Джетлаг (від англ. jet — реактивний і lag — відставання) — синдром зміни часового поясу, розбіжність між ритмом людини та денним ритмом, що викликана швидкою зміною часових поясів під час перельоту.

15

Пісня «Крутится, вертится шар голубой» вперше прозвучала в 1934 році у фільмі «Юність Максима» з кінотрилогії режисерів Григорія Козинцева й Леоніда Трауберга.

16

Олександр Дейнека — радянський живописець.

17

НСВ — радянський великокаліберний кулемет «Утьос», 12,7 мм, обслуга з двох людей, скорочення за прізвищами розробників: Нікітін, Соколов, Волков.

18

«Усе своє ношу з собою» (лат.).

19

— Перепрошую, сер! — … — Я зараз іду воювати, але ви можете скористатися моїм килимком і спальним мішком, доки мене немає, ну і, звісно, якщо я не повернуся (англ.).

20

Роберт Капа — легендарний воєнний фоторепортер 40–50-х років, родом з Угорщини.

21

Автор ненавидить це слово (Прим. авт.).

22

Вантаж «200» — убиті, «300» — поранені.

23

— Ти, брате, гориш там, чи як? — … — Зачекай, брате, зараз ми погасимо тебе, брате.

24

— Дивись, у мене гангрена! Я помираю!

25

— Що сталося?

26

У 1969 році під час війни у В’єтнамі американські військові в ході однієї операції вбили близбко п’ятсот мирних жителів у селі Сонгмі. Командира взводу лейтенанта Вільяма Келлі визнали винним у тому, що він особисто керував розстрілом п’ятдесяти селян, що ховалися в ямі на околиці села.

27

Снайперська гвинтівка Драгунова.

28

Калібр СВД.

29

— Так, добре. Перший у мінус. Другий його