Марія Власова - Монстр серед монстрів, Марія Власова

Останнє бажання померлого? Як іронічно звучать тепер ці слова. Рука сама смикнулася дати монстрові ляпаса, але він відхилився лише на кілька сантиметрів, а я втратила рівновагу і мало не звалилася на підлогу знову. В останню мить він схопив і притиснув спиною до своїх грудей, стиснувши плечі в сталевих обіймах.

- Твоя мати була надзвичайно жорстокою людиною, якщо наказала тобі віддати своє життя на виховання молодших сестер. Їй варто було подумати про те, що ти теж її дочка і, по суті, ще така ж дитина, як і вони.

Та що він знає про мою матір?! Крім мене нікому було дивитися за ними, ніхто б не допоміг ні мені, ні моїм маленьким сестрам. Світ жорстокий, а для дітей без батьків подвійно, не такого майбутнього я бажала для своїх сестер. Батько був марним і безпорадним, він нічим не міг нам допомогти тоді, тож, окрім мене, нікому було про нас подбати.

- Не смій так говорити про неї! Ти її зовсім не знав! - кричу, намагаючись віддавити йому ноги або хоча б ліктем ударити. - У такого монстра, як ти, немає права звинувачувати когось у жорстокості!

Занадто сильний, варто було йому трохи розпрямитися, і мої ноги вже не торкаються підлоги. Відчуваю його дихання на шиї та оголеному плечі. По спині розбігаються мурашки, а серце прискорює темп. Моє тіло якось дивно реагує на ці "обійми". Скрикую, коли під час нашої короткої бійки відчуваю, як його губи торкаються поцілунком шиї біля вуха. Смикаюся сильніше, намагаючись рушити йому потилицею по обличчю, але натомість він утримує за підборіддя, щоб відкинулася потилицею йому на плече. Важко дихаю, все ще намагаючись вирватися, але для нього це не більше, ніж опір маленького кошеняти. Його щока притискається до моєї, а в очі лізуть його довге волосся, змушуючи заплющити очі. Чомусь здається, що зараз станеться щось жахливе, але монстр немов в останню мить передумав і лише невагомо торкнувся губами мого вуха.

- Повтори ще раз, - тихо шепоче мені на вухо, змушуючи тремтіти чи то від страху, чи то від свого ганебного стану.

Не рухаюся, поки його рука повільно спускається від шиї до коміра сукні й забирається під нього, стиснувши те, що йому не належить. Чомусь ось такого повороту від нашої "милої" бесіди з монстром я якось не очікувала. Хоча він той ще бабій, як виявилося, тож вважатиму, що для нього це різновид тортур.

- Назви мене монстром ще раз! - зажадав він.

- Монстр, монстр! Брудний збоченець! Ґвалтівник, потвора, егоїстичний виродок, бабій! - кричу на все горло, щоб і за дверима почули, не соромлячись в епітетах і образах.

Доходить до того, що він сам затискає мені рот рукою, щоб заткнулася, для цього прибравши, нарешті, кінцівку з делікатної частини мого тіла. Він відпустив мене якось різко і несподівано. Дивом не звалилася, ковзаючи по підлозі в цих розкішних капцях, але, все ще перебуваючи в емоційному пориві, схопилася за стілець і спробувала його вдарити. Стілець після спритного маневру монстра з гуркотом врізався в стіну, а він схопив мене за руку.

- Наступного разу ти тисячу разів подумаєш, перш ніж дивитися на мене з жалістю, що б не побачила в моїх спогадах, - він відштовхує мене від себе так само раптово, як і схопив, і додає ту дивну фразу чи слово, - Му Ре.

Натикаючись спиною на когось і з подивом розумію, що не помітила, як увійшов Маратик. Щось у лісі здохло, чи що, що він без стуку з'явився? Чи це на нього Настасія так впливає? Здавалося б, монстр зробив усе, щоб я не романтизувала сіреньких, але Маратик якось не тягне на такого ж виродка, як його начальник. Може мені просто хочеться сподіватися на краще?

Заступник головнокомандувача якось неоднозначно обійшов мене і перегородив шлях до монстра своєю не дуже значною спиною. Він заговорив їхньою мовою, але я не зрозуміла жодного слова. Як же все-таки діє той перекладач? За допомогою дотику? А з Маратиком він діє так само? Що буде, якщо я його зараз торкнуся? Зможу зрозуміти, про що вони говорять? Сіренькі продовжують про щось базікати та, судячи з шипіння і тону, вони лаються. Може, Маратик монстра до мене ревнував, тому й у кімнату влетів без дозволу? Придушую дуже недоречний смішок і ледь помітно, по міліметру наближаюся до Маратика зі спини. Ну і в якому місці мені його торкнутися? Пальці на руці аж тремтять від напруги. За ідеєю це мав би бути прямий тілесний контакт, але в цьому одязі в них не прикриті лише долоні й обличчя, навіть шию, та й тим волоссям закрив. Може, якщо я тільки злегка, хоч одним пальцем торкнуся долоні, то почую, про що вони говорять? Гаразд, була не була, підкралася до Маратика, але в останню мить безглуздий капчик зіслизнув з ноги та, щоб не впасти на підлогу, довелося вхопитися за руку Маратика двома руками.

Почуваюся дуже нерозумно, бо обидва сіреньких втупилися на мене в подиві, а виправдань своїм діям, чому продовжую висіти на Маратику, поки що не знаходиться.

- Маратику, - знущально-пестливо усміхаюся сіренькому, - слухай, а ти випадково не одружений?

Монстр різко шикнув, як і очікувалося, але я нічого не зрозуміла. Схоже, перекладач працює виключно з монстром. Ми з Маратиком поспіхом один від одного відскочили, проте він зло на мене втупився.

- Ви нічого такого не подумайте, у мене просто в голові не вкладається, як за таких, як ви, заміж вийти можна. Вже краще жертвоприношення вашому богу, їй-богу! - сумно зітхнула, задкуючи до дверей.

- А, так ти тому з балкона стрибнути захотіла? - вирішив підколоти чи то мене, чи то монстра його заступник.