Андраш Беркеші - Агент №13

— Я доктор Ямбор, — відрекомендувався, простягаючи кістляву, тремтячу руку.

Шалго теж відрекомендувався і потис йому руку.

— Товариші, — почав доктор Ямбор сильним баритоном, — дозвольте повторити свою пропозицію. Лейтенантові я вже виклав суть моїх міркувань, але, посилаючись на правила зберігання таємниць, він не погодився зі мною.

— А в чому справа? — запитав Шалго, з цікавістю поглядаючи на чоловіка, в якого весь час нервово пересмикувалися вуса.

— Справа в тому, товариші, що пошуки проекту можуть затягнутися на кілька днів. Якщо я правильно вас зрозумів, це проект однієї з вілл у Фюреді і вас цікавить, що це за вілла.

— Вірно, — підтвердив Фелмері. — Ви інженер-будівельник?

— Ні, але, наскільки я розуміюся в будівництві, з цієї схеми можна судити, що вілла вбудована в цьому районі десь у тридцятих роках. Саме в ті роки були модними веранди з боку фасаду, а під верандою — підвал і вихід на горище. Проте ближче до справи. Пропоную піти до товариша Болдижара: він рік тому пішов на пенсію, а перед тим сорок років пропрацював тут. Болдижар знає кожен будинок, коли він збудований, навіть коли його реконструювали. У старого чудова пам'ять. Я переконаний, йому варто лише глянути на це креслення і він одразу скаже, чия то вілла.

Фелмері почухав за вухом і запитально глянув на Шалго: мовляв, ви керуєте операцією, ви й вирішуйте.

— Що ж, це слушна думка, — погодився Шалго. — Товаришу Фелмері, підіть з доктором Ямбором до товариша Болдижара і попросіть його прийти сюди.

Через півгодини Бені Болдижар, старик із густими підкрученими вусами, сидів поруч із Шалго і, посмоктуючи люльку, уважно розглядав знайдену в Губера схему.

— Це креслив не архітектор, — замислено промовив він, не вводячи очей із аркуша. — Правда, він користувався креслярською лінійкою і тушшю, але деталі виконано не професійно. — Він вийняв з рота люльку і глянув глибоко запалими очима на Ямбора, в якого тремтіли руки. — Знайди папку за номером М-1176–04/1927. Там біля вікна, у шафі № 2.

Доктор Ямбор зник за шафою, а старий Болдижар, потягуючи люльку, знову втупився у схему.

— Я не бачу тут мансарди. Той, хто креслив цю схему, очевидно, не знав, що віллу перебудовано.

— Та це ж вілла Мейсароша, — вигукнув Ямбор, виходячи з-за стелажів із папкою в руках.

Болдижар невдоволено похитав головою.

— А ти що, не пізнав? — дорікнув йому. — Звичайно, це вілла Мейсароша. — Він узяв папку, неквапно розв'язав її, перегорнув кілька аркушів і вийняв трохи пожовклий проект будинку. — Ось, товариші, порівняйте.

Креслення дійсно виявилися схожими. Шалго перезирнувся з Фелмері, почухав потилицю і, сівши на вільній стілець, замислився. Події розгорталися цікаво. Дві колії йшли паралельно, але десь-таки вони мусять зустрітися! Адже не може бути випадковим збігом те, що в свій час Казимира підкинули до воріт вілли адвоката Мейсароша, а тепер ось план цієї вілли привіз із Німеччини Меннел…

— Чи далеко вулиця Петефі від вулиці Балваньош? — запитав Шалго в Болдижара.

— Хвилин десять ходу, — відповів той.

— Ми вдячні вам за допомогу, — сказав Шалго, встаючи. — Розшуки креслення можна припинити.

Згодом у кафе «Ейдеш»[14], запалюючи сигарету, Фелмері сказав:

— Все якось заплутується. Якщо це так, як ви сказали…

— Я сказав те, що є, — перервав лейтенанта Шалго. — На схемі знайдено відбитки пальців Бланки і Меннела.

— В такому разі виходить, що дев'ятнадцятого вночі Меннел, повертаючись із Шіофока, заходив на віллу Мейсароша. Певно, він і раніше бував там.

— Вірно. Тепер залишається вирішити, чи навідатися нам до адвоката Мейсароша.

— А що ми йому скажемо?

— Цього я й сам іще не знаю, — зізнався Шалго і, покликавши офіціанта, розрахувався з ним. — Ходімо! Піймав не піймав, а погнатися можна.

Майор Балінт виїхав із Будапешта об одинадцятій годині, зупинившись по дорозі лише у Веспремі. Перш ніж піти в управління, забіг на кілька хвилин додому скупатися, переодягтися в чисте і пообідати.

Молода білява жінка, дружина Міклоша, ніби передчуваючи приїзд чоловіка, приготувала його любимий квасолевий суп і млинці з сиром. Вона вже давно звикла до того, що чоловік іноді по кілька днів не буває вдома. Ще виходячи за нього заміж, знала, яка в нього служба, і тому пристосувалася до всього. Жили вони мирно, душа п душу.

Поки Балінт обідав, дружина приготувала ванну і чисту білизну, тим часом розповідаючи про те, як діти відпочивають у бабусі.

В них було двоє дітей: дев'ятирічний Мікі і семирічна Ержі. Воші вже чотири тижні гостювали у Баконьсеку, де батько майора працював старшим лісничим.

— Мікі пише, — посміхалася жінка, — що добре було б виграти у лотерею, бо мріє купити коня.

— Це, мабуть, уже батьків вплив. Уявляю собі, що там вони виробляють, — сказав майор, виппваючи склянку пива. — Чудовий був обід. — І він поцілував дружину. — Може, в неділю поїдемо до дітей?

— Я повірю в це лише тоді, коли будемо вже там, на місці.

— Ще день-другий — і ми розплутаємо цю справу.

Балінт викупався і відразу відчув себе бадьорим. У піднесеному настрої він і справді вірив, що незабаром удасться знайти вбивцю. Адже за допомогою Губера розслідування просувається успішно. На думку Кари, це одна з найбільш вдалих справ за останні роки. Настрій майора ще більше піднявся, коли в управлінні він дізнався про знешкодження з допомогою Губера Тібора Сюча і Беати Кюрті. Він відчув справжнє задоволення. Ще б пак! Адже ще в день убивства він твердив, що Сюч і Беата — агенти Меннела. А Шалго не вірив! Навіть перед Карою висміяв його. Ось коли він дасть старому гідну відповідь.

У супроводі вартового Балінт увійшов до камери. Сю сидів на ліжку з байдужим виразом на обличчі і навіть не звернув уваги на майора.

— Ви нічого