Антон Дмитрович Мухарський - Майдан. (Р)Еволюція духу

уважаемая госпожа индира ганди! дорогие товарищи!

но у нас жы зомбирования массового вроде не производится, сми в целом адекватные, нет?

а шо ж тогда взрослые люди на полном серьезе постят про раздачу в крыму паспортов с магаданской пропиской, массовую мобилизацию чеченов в крым, а крымчаков шоб было понятно, в чечню?

я понимаю, москали — звери, господа! но чутье на фейки и вбросы — неужели атрофировалось???

30 марта

к вопросу о федерализации.

тут многие товарищи пишут шо есть опасность федерализации. а я щетаю шо это происки.

лично я за широчайшую федерализацию.

как предлагал еще чорновил вячеслав максимович — выделяем исторические кластеры — и поехали.

и начинать этот процесс нужно немедленно. от сразу же на следующий же день после того как унитарная украина вступит в ес и нато и разместит вдоль всей украино-советской границы американские крылатые ракеты с ядерными боеголовками.

а раньше начинать федерализацию нельзя. а кто щетает шо можно — тот либо поц, либо враг народа.

или два в одном.

*Авторська орфографія і пунктуація збережені.

— художник, скульптор, дизайнер, колумніст. Народився 1979 р. у м. Києві. Закінчив Державну художню школу ім. Шевченка і Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, факультет скульптури (2003). Член НСПХУ, Національної спілки дизайнерів України. Учасник арт-угруповання «Бактерія», співзасновник й голова Союзу Вольних Художників «Воля або смерть». Брав участь у понад 100 виставках й арт-проектах: «Тінейджери епохи Чорнобиля» (галерея «Дім Миколи», Київ, 1996), скульптурна триєнале (ЦБХ, Київ, 2002), «Крок до діалогу: Норвегія-Україна» (Ставангер, Норвегія, 2003), триєнале текстилю (ЦБХ, Київ, 2007), «Regard d’Ukraine» (Український культурний центр при посольстві України у Франції, Париж, 2008), «Fine Art Ukraine», проект «Жлоб-арт, біомаса» (Український дім, Київ, 2009), «Матч Смерті» (ART KYIV CONTEMPORARY, Київ, 2009), «Глибокий ментал» (галерея Bakteria, Київ, 2013) etc. Проекти художника можна переглянути на Behance.net. Роботи знаходяться у багатьох приватних та музейних колекціях. Автор книжки «Щоденник україножера» (2014). Живе і працює в Києві.

Nov. 25th, 2013 at 1:51 AM

Ітогі подвєдьом, як казав класик. Попередні, а може, і остан­ні — завтра покаже.

Не очікував такої кількості людей на Майдані. Як казав інший класик (з паралельної реальності «радіо-маршрутка») — запахло вєсной.

Комусь не сподобалися повсюдні гасла «Слава Україні — героям слава!». Наче це ледь не нацистський демарш.

Дарма. Гасло хороше, дзвінке. Можете вважати мене та моїх друзів (поетів, художників, архітекторів) нацистами, якщо ви параноїк.

Когось нажахала велика кількість різноманітної партійної сим­­воліки (тю, чого б це?)

Скажіть спасибі, що вони взагалі є і мозолять ваші тендітні очі — в нас тут не Бульболенд, шановні, давно пора звикнути — в нашій країні можна і партійною символікою похизуватися, це нормально, взагалі-то. І куй би стільки народу вилізло лютувати, як би в нас не було партійної опозизії (ну яка вже є, на себе подивіться, врешті).

Комусь не сподобався ґвалт під Кабміном — мовляв, навіщо?

Подякуйте, що в нашій країні можна отак, величезною лавою, підійти до Кабміну, до державної функції, висказати їй своє фє та здерти з мента його ідіотську шапку. Поки можна, і це є демонстрація громадської присутності та маніфест невдоволення. Комусь з автономно налаштованих націоналістів не сподобалося, що це все цивільні хіхонькі-хахонькі, а не 300 спартанців, купа ментівських трупів і дві цистерни смачної крові.

Що ж, карайте міліціянтів як можете, для цього ви й існуєте, а в цього протесту інша функція — засвідчити масову громадянську присутність на вулицях. Так, це не панацея, але, знову ж таки — подякуйте місцевим агроельфам, що вони взагалі переймаються хоч чимось (і тут є за що дякувати, знаючи паскудний характер агроельфа і його стійку звичку до покуїзму).

Комусь (навіть й далеко не симпатикам із «русскімір») взагалі не зрозуміла сама ідея угоди з ЄС. Тут взагалі дуже просто — давньотрипільське гасло «Геть від Москви!» виникло не на порожньому місці. В чудової країни Швейцарія, яку часом ставлять за приклад позаблоковості та само-ахуєнності, нема під боком такого тяжко-похмільного сусіда, як у нас. Сусіда, який постійно намагається примоститися у вашому ліжку, гучно мити свої православні мудя у вашій туалетній кімнаті, та о третій ночі тужливо співати «Полє, русскоє поооолє!» з вашого балкону. І тут не час на цю псевдо-козацьку гордість — мол, ми самі розберемося. Не розберемося. Бо воно таке люте, що аж розрослося на пів земної кулі, і самотужки, без певної співпраці з адекватними сусідами, від цього нафтового алкоголіка самим оселедцем не відбитися. Чи багато ми знаємо країн, де чимала частка населення відчуває відразу до всього автохтонного та плекає нєізбівную тоску по счастью? О так, напевно, це Німеччина або Польща, так. Або Чехія. Аж ніяк не Таможеносоюзія.

Окрім того, зауважу — наше щастя, що нами «керують» праг­матики-дегенерати, а не романтики-ідеалісти, що століттями цаствують в Таможеносоюзії.