Джон Гришем - Інформатор

— Нам потрібно поговорити про Маєрса.

Пачеко відставив свій кухоль, поглянув на Лейсі й сказав:

— Добре, що не так з Маєрсом?

— Він зник п’ять днів тому, — відповіла Лейсі. — Той ноутбук на столі належав йому. Ми забрали його з човна у Кі-Ларго сьогодні вранці.

— Це довга історія, — докинув Гантер.

Пачеко пильно подивився на них.

— Це вже занадто. Розповідайте усе, що знаєте, а тоді я вирішу, що з цим робити.

Лейсі почала розповідати, при цьому Гантер поводився напрочуд тихо.

Допиваючи другий кухоль пива, Пачеко нарешті відповів:

— Потрібно захистити човен, а для цього слід сповістити поліцію. Поки що про федеральний злочин не йдеться, тож ми не можемо цього зробити.

— Але ж сповістити поліцію ви можете, правда? — запитала Лейсі. — Мені краще їм не телефонувати, бо тоді доведеться відповідати на безліч запитань. Я б не хотіла, щоб моє ім’я фігурувало у справі про зникнення людини.

— Ви уже фігуруєте в цій справі, адже у вас його ноутбук і папери.

— Але вони ніяк не пов’язані із його зникненням.

— Хтозна. Ви ж не знаєте, що там у ноутбуці. Там може бути слід, якась згадка про зустріч того дня, коли він зник.

— Чудово, — озвався Гантер. — Ми передамо це все вам, а ви вже — поліції. Там поставляться до справи серйозніше, якщо до них звернуться із ФБР.

— Це може спрацювати, — підтвердив Пачеко. — Як ви вважаєте, чи не міг Маєрс просто втекти? З огляду на його минуле і нинішню ситуацію, це не така вже й божевільна ідея.

— Звісно, я думала про це, — відповіла Лейсі. — Можливо, він злякався чогось. Можливо, йому набрид човен, чи жінка, чи вони обоє, тож він вирішив зникнути. Принаймні, Маєрс думав про те, щоб відмовитися від скарги. Коли він приїхав сюди, у мою квартиру, то запропонував облишити все і жити далі. Йому було шкода Г’юго, він звинувачував себе і говорив, що краще було б, якби він не починав усього цього. Маєрс міг залишити папери, почистити комп’ютер і рушити в дорогу.

— Ти в це не віриш, — зауважив Гантер.

— Ні. Ми говорили про це з Кулі, й він сказав, що ніколи не повірить у версію про втечу. Маєрсу потрібні гроші. Це шістдесятирічний чоловік, колишній в’язень без майбутнього. Він розраховував на величезний прибуток завдяки статусу особи, що інформувала про випадок шахрайства. Адвокат чудово знав цей закон, тож уже підраховував, скільки отримає. Він вірив, що Макдовер і Дюбос вкрали десятки мільйонів, але значну частину можна повернути. Я не знаю, скільки заплатив за човен, але дуже ним пишався. Маєрс любив подорожувати з острова на острів, досліджуючи архіпелаг Флорида-Кіс. Він був щасливим чоловіком, який незабаром мав розбагатіти. Тому — ні, я не вважаю, що він просто все покинув.

— Проте він зник п’ять днів тому, а пошуки ще навіть не починали. Знайти його по гарячих слідах уже не вдасться, — сказав Пачеко.

— І ФБР нічого не може вдіяти? — запитав Гантер.

— Може, але небагато. Спочатку цим мають зайнятися місцеві правоохоронці. Якщо виявиться, що це викрадення або щось подібне, тоді вони можуть поінформувати нас. Але це сумнівно. Я б сказав, що шанси знайти Маєрса живим мізерні.

— Це ще одна причина, чому нам варто зайнятися Дюбосом, — додала Лейсі.

— Згоден, але не я це вирішую.

— Скільки ще мерців потрібно? — запитав Гантер.

— Повторюю ще раз: не я це вирішую. Лейсі підтвердить, що я був готовий взятися за справу ще тиждень тому.

Розчарований Гантер вийшов із кімнати й повернувся на свою терасу.

— Вибачте, — сказала Лейсі.

Пачеко прийшов до неї з наміром провести час у компанії вродливої дівчини. Вийшов він, тримаючи в руках сумку та рюкзак Маєрса і без чіткого плану подальших дій.

У понеділок вранці Лейсі прокинулася з новим планом, як позбутися брата. Досить буде одного візиту в камеру смертників, місце, куди Гантера не впустять. Вона поїде сама, оскільки правила у РСП не настільки демократичні, щоб дозволити йому приєднатися. За чашкою кави дівчина репетирувала переконливе пояснення. Проте яким же було її здивування, коли Гантер з’явився перед нею повністю зібраний і одягнений. Як виявилося, зривалася угода, і йому потрібно було терміново повертатись. Він справді так поспішав, що ледь встиг проковтнути шматочок грінки до того, як вони вибігли з квартири і застрибнули в автівку. В аеропорту Лейсі ще раз подякувала братові й змусила його пообіцяти, що незабаром знову приїде. Коли літак здійнявся в небо, Лейсі усміхнулася, глибоко вдихнула й подякувала Богу, що вона зараз не на борту.

В офісі дівчина зустрілась із Майклом і детально розповіла про свою мандрівку в Кі-Ларго. Вона описала вміст сумки та рюкзака Маєрса й пояснила, що передала їх разом із ноутбуком ФБР.

— Ти зустрічалась із ФБР? — запитав шеф, не приховуючи роздратування.