Джон Гришем - Інформатор

На прохання Гантера його авіаційна компанія безкоштовно надала їм у користування автівку. Брат був за кермом, а Лейсі за допомогою туристичної мапи вказувала шлях. Кулі й досі перебував десь на околиці Таллахассі, він розмовляв із Карлітою. Коли брат із сестрою наблизилися до пристані у Кі-Ларго, Кулі продиктував Гантеру номер Карліти, щоб він міг зателефонувати, коли під’їде. У порту метушилися моряки з човнів, що йшли у море, поверталися рибальські човни з ранковим уловом. Дайвбот щойно пристав до пірсу, і дюжина дайверів почала переносити на берег своє спорядження. Лейсі залишилася в авто і роздивлялася все навколо, тоді як Гантер неквапливо прогулювався вздовж причалу, щоб згаяти трохи часу та помилуватися човнами. Карліта зійшла з «Конспірації» і змогла усміхнутися так, наче все було добре. У неї було три види багажу: рюкзак, нейлоновий мішок, швидше за все, напханий одягом, і оливкова кур’єрська сумка Маєрса. Гантер забрав у неї рюкзак і мішок, і вони без поспіху попрямували до паркувального майданчика. Лейсі, сидячи в автівці, пильно оглянула всю пристань, однак не побачила нікого, хто б міг за ними стежити. Карліта була рада її бачити — нарешті хоч одне знайоме обличчя.

Гантер, який про все завжди мав власну думку, вважав, що коли за п’ять днів не було жодної спроби контакту, то людей, відповідальних за зникнення Маєрса, тут уже давно немає. Якби вони хотіли поговорити з Карлітою або обшукати човен, то уже давно б це зробили. Минула година, відколи Гантер і Лейсі виїхали з аеропорту, а ось уже разом із Карлітою поверталися назад. О першій п’ятнадцять вони злетіли. Лейсі зателефонувала Гейсмеру, але він не відповів. Мабуть, святкує день народження тещі. Вона відправила повідомлення, де йшлося про те, що місія виконана.

Лейсі й Карліта сиділи у дальньому кінці кабіни, близько одна до одної. Як тільки літак відірвався від землі, Карліта почала плакати. Лейсі тримала її за руку і втішала, мовляв, тепер вона в безпеці. Карліта розпитувала, чи Лейсі не чула якихось новин про Маєрса. Та, на жаль, дівчині було нічим утішити її. Вона не знала нічого. Що станеться з човном? Лейсі сказала, що не може з певністю сказати. План полягав у тому, щоб сповістити поліцію про зникнення Грега Маєрса, а далі нехай вони виконують свою роботу. Вона, у свою чергу, почала розпитувати Карліту про човен. Як довго вона там жила? Де Маєрс його купив чи орендував? Придбав його прямо чи через банк? Чи хтось інший коли-небудь відвідував їх на човні?

Карліта знала дуже мало. Вона прожила на човні близько року, але й гадки не мала, звідки він з’явився. Маєрс, запевняла вона, не розповідав про свої справи. Час від часу він сходив на берег, щоб із кимось зустрітися, проте завжди повертався не більш як за годину. Він був надзвичайно обережний і боязкий. Маєрс не допускав помилок. У день, коли він зник, чоловік вирушив на берег, щоб випити, нічого більше. Він не планував із кимось зустрічатися. А потім просто зник.

Коли літак вирівнявся і Кі-Ларго залишився далеко позаду, Карліта перестала плакати й замовкла. Лейсі запитала, чи можуть вони забрати сумку та рюкзак. Карліта не заперечувала, її не потрібні були чужі папери. Вона сказала, що Маєрс не залишав на човні нічого важливого, адже його могли обшукати погані хлопці або поліція. Користуючись послугами поштової компанії — це ніколи не була експрес доставка, — він надсилав багато паперів своєму братові у Мертл-Біч. Карліта не могла сказати точно, що саме залишилося на човні, але однозначно це не було щось важливе.

За годину вони приземлилися у Сарасоті. Гантер уже викликав таксі, а Лейсі дала достатньо грошей, щоб Карліта могла доїхати до Тампи. Лейсі подякувала дівчині й міцно обняла її, вони попрощалися, знаючи, що більше ніколи не зустрінуться.

Коли літак знову здійнялися в небо, Лейсі відкрила сумку. Спершу дістала тонкий ноутбук Маєрса і увімкнула його, але виявилось, що для цього потрібен був пароль. Потім витягла одноразовий телефон і деякі документи. Один із них свідчив, що човен зареєстровано на компанію, розташовану на Багамах. Також там були гарантії, оперативні процедури та цілий стос паперів дрібним друком про страхування. У іншій папці були старі розслідування, що стосувалися корупції в суддівських лавах. Лейсі не знайшла жодного слова про Макдовер, таппакола, Кулі, «крота» чи про себе. Те ж саме було і в рюкзаку; нічого цікавого, за винятком застарілої інформації та газетних вирізок про Ремсі Мікса, він же Грег Маєрс. Вочевидь, нові матеріали він зберігав деінде, принаймні записи. Лейсі підозрювала, що у його ноутбуці було повно доказів, і якщо він потрапить не в ті руки, то може наробити багато шкоди.

Коли літак приземлився у Таллахассі, Лейсі сподівалася, що Гантер просто залишиться на ньому і продовжить свою подорож, тобто повернеться назад до Атланти. Та, безсумнівно, він про це й не думав. Поки вони їхали додому, Лейсі зрозуміла, що Гантер тепер вважає себе активним членом команди РСП. Він планував залишитися ще на кілька днів, щоб наглядати за сестрою.

Лейсі знову зателефонувала Гейсмеру, щоб розповісти останні новини. Вони домовилися зустрітися у понеділок вранці. Пізніше, увечері, поки Гантер ходив колами на її терасі й розмовляв по телефону з партнером чи адвокатом, чи бухгалтером, чи банкіром, Лейсі сіла розбирати електронні листи, і один з них її здивував. Це був лист від Еллі Пачеко з коротким текстом: «Не бажаєш зустрітися за коктейлем?»

На це дівчина відповіла: «Якщо це не стосується справ, мій робочий день уже закінчився».

«Звісно» — відповів він.

Хоча насправді вона думала про справу. Лейсі запросила Пачеко у свою квартиру, але попередила, що з нею зараз живе брат, тому ця зустріч не стане аж надто особистою.

Пачеко приїхав о пів на восьму вечора у звичайних шортах і футболці. Лейсі налила йому пива і познайомила з Гантером, якому кортіло багато про що розпитати приятеля сестри. Тож «не стосувалося справ» це невеличке рандеву хвилин зо п’ять, поки Гантер