Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Наука, Освіта » Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. 📚 - Українською

Наталія Миколаївна Яковенко - Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.

424
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст." автора Наталія Миколаївна Яковенко. Жанр книги: Наука, Освіта.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 79 80 81 ... 128
Перейти на сторінку:
київського шляхтича Антона Ждановича, попередника Виговського й Тетері, радила налагодити переговори з Річчю Посполитою, ще інша – висловилася за московську орієнтацію. Рішення прийняв, плетучи чергові віртуозні комбінації і сподіваючись вкотре перехитрити козацьку долю, сам гетьман, однак смерть виявилася хитрішою і за нього…

Роль козацького батька, який умів твердою рукою примусити до єдності своє норовисте строкате оточення, розуміли всі. Ось як, наприклад, звучить уже в 1659 р. легенда про злагоду в Україні за Хмельницького в устах одного з ватажків простолюду Івана Безпалого:

Між нами, військом кошовим і городовим, такої міжусобної брані не бувало, тільки брат за брата, а товариш за товариша вірно й любовно усі єсьмо вкупі жили.

Початок московсько-польської війни 1654–1667 рр.

Смерть Богдана Хмельницького

Навесні 1654 р. почалася підштовхнута зусиллями козацької дипломатії московсько-польська війна. Головні сили царської армії рушили на Білорусь, де передбачався стратегічний удар вздовж смоленського прикордоння; до осені цього ж року були взяті Полоцьк, Вітебськ і Смоленськ. У цій інтервенції діяльну участь брав і 18-тисячний козацький полк під командуванням наказного гетьмана Івана Золотаренка. У липні 1654 р. Золотаренко окупував Бихівський, Кричівський і Могильовський повіти, де перезимувала його армія, а влітку 1655 р. рушив на північ, здобувши Свислоч, Менськ і врешті – спільно з московськими полками – Вільно і Гродно.

Наступ на Білорусь мав збігатись з паралельним наступом на Волинь, однак ширших бойових дій, які планували царські воєводи, Хмельницький не підтримав, заклопотаний безпекою південного прикордоння. Навесні і влітку тут точилися локальні бої між корогвами коронного війська й козаками Подністров'я, проте ще гірша перспектива була попереду: у червні 1654 р. польській дипломатії вдалося досягти значного успіху, уклавши вічний договір з Бахчисараєм. Він денонсував віднині невигідну для Криму козацько-татарську угоду і встановлював оборонно-наступальний союз короля й хана проти Москви та козацької України.

У жовтні 1654 р. 30-тисячна польська армія під проводом коронного гетьмана Северина Потоцького увійшла на Брацлавщину, а татарські чамбули рушили в напрямі Умані. Наприкінці 1654 – на початку 1655 р. повністю обезлюдніли десятки населених пунктів, жителі яких були винищені, оскільки відмовлялися визнати підлеглість Короні, або розбіглися (зокрема, протягом цих місяців лише до Молдови втекло близько 10 тис. подолян).

У другій половині січня, коли до ставки Богдана Хмельницького підійшли після довгих зволікань полки московського воєводи Василя Шереметьєва, з'єднані козацько-московські сили змогли врешті виступити до театру військових дій. 29–31 січня над р. Багвою під Охматовом (нині Черкаської обл.) відбувся генеральний бій, у якому з обох боків полягло до 30 тис. вояків, а багато замерзло, бо стояли люті морози (пізніша козацька традиція назве це місце Дрижиполем). І хоча битви не виграла жодна зі сторін, наступ коронної армії був призупинений.

Літо 1655 р. пройшло під знаком подій, що в польській історії отримали назву Потопу – п'ятирічного сум'яття, яке охопило країну, поставивши її на грань загибелі. Шведський король Карл-Густав X, розцінюючи початок московської інтервенції в Білорусь і Литву за слушну нагоду поставити крапку в півстолітніх змаганнях Швеції й Польщі за балтійське узбережжя Східної Пруссії та Ліфляндії (сучасної Латвії) у липні 1655 р. увів свою армію на територію противника. Блискавична капітуляція познанського воєводи разом з усім посполитим рушенням шляхти стала сигналом до катастрофи: армія масово складала зброю перед шведами, а сам король Ян Казимир був змушений відступити в Силезію. На початку вересня шведське військо взяло Варшаву, а невдовзі й Краків.

Драматичні перипетії шведсько-польської війни, яка скінчилася аж у 1660 р., мали безпосередній вплив на розвиток подій в Україні. Уже наприкінці травня 1655 р., тобто за кілька місяців до нападу Карла на польську територію, розпочинаються інтенсивні дипломатичні зносини між ним і Хмельницьким, до яких були залучені й союзники шведського короля – семиградський князь Дьєрдь II Ракоці та бранденбурзький курфюрст Фрідріх-Вільгельм. Згідно з досягнутими домовленостями, козацька армія разом з московським допоміжним корпусом Бутурліна виступила у похід на захід, до Львова. 29 вересня місто було взяте в облогу, яка мляво тяглася до початку листопада, аж доки звістка про появу в тилу татар змінила плани гетьмана. Узявши з городян контрибуцію, він завернув свої полки назад, назустріч ханові. Після кількох боїв, проведених у цьому марші, Хмельницький і Мехмед Гірей IV поновили мирну угоду, скріпивши відновлення союзу взаємною присягою.

Пасивність Хмельницького в підтримці шведів спричинялася серйозними розходженнями з територіальної проблеми, що виявилися під час облоги Львова. За планами гетьмана, до Козацької держави після падіння Польщі мусили відійти західноукраїнські землі. Натомість Карл X, трактуючи Хмельницького як збройного найманця, пред'явив власні претензії на Галичину, що і в старшини, і в гетьмана викликало гостре обурення. Паралельно почали накопичуватися і тертя з Москвою, дражливим приводом до яких стала вимога Бутурліна, аби здобуті галицькі міста приймали присягу на вірність царю, що в наміри старшини аж ніяк не входило. Ще на одне яблуко розбрату між Москвою і Хмельницьким перетворилися регіони Південної Білорусі, окуповані Золотаренком – гетьманський уряд запроваджував тут козацьку адміністрацію, натомість царські воєводи вважали ці землі приєднаними на цареве ім'я.

Тим часом події набули такого несподіваного повороту, який остаточно поставив Хмельницького в опозицію до Москви. Царський уряд, занепокоєний успіхами Швеції – потенційного претендента на виключне володіння усім балтійським узбережжям, вирішив круто змінити орієнтири зовнішньої політики. У травні 1656 р. Росія розриває дипломатичні стосунки з Швецією, оголошує їй війну і розпочинає мирні переговори з Річчю Посполитою. На мирний з'їзд, призначений на серпень-жовтень 1656 р., гетьман вислав власних послів, уповноважених добитися в ході переговорів, щоб кордон між Річчю Посполитою й Україною проходив, як за давніх князів руських. Однак на переговори, які розпочалися у Вільні 22 серпня, українська делегація допущена не була: її навіть не повідомляли про зміст засідань, трактуючи, за словами самих посланців, яко псів коло церкви Божої.

Коли посланці склали звіт перед гетьманом про те, що сталося, той, як описує очевидець:

… заволав немов шалений, котрий втратив розум, і мовив: уже, діти, про те не печальтеся! Я знаю, що з тим робити: треба відступати від руки Царської Величності, а підемо туди, куди звелить Верховний Владика – не тільки під християнського государя, але хоч і під бусурмана.

З листопада 1656 р. Хмельницький розвиває шалену дипломатичну активність, форсуючи підписання угод із шведським королем, Семиграддям, Волощиною, Австрією, Молдовою та Кримом; поновлюються демонстративні переговори з Польщею і Туреччиною. Тоді ж всупереч політиці Москви 20-тисячний козацький корпус під проводом Антона Ждановича вирушає разом з Дьєрдем II

1 ... 79 80 81 ... 128
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст."