Орсон Скотт Кард - Гра Ендера

поспішав. Він закінчив установку щита для корабельного ансібля, витягнув свій крюк, облетів уздовж борту корабля й пірнув у люк.

Вона чекала на нього прямо біля дверей роздягальні. На якусь мить він розлютився, що цим колоністам дозволяють турбувати його тут, де він сподівався побути на самоті, а потім підняв очі й зрозумів, шо, якби ця молода жінка стала дівчинкою, він би впізнав її.

— Валентина.

— Привіт, Ендере.

— Що ти тут робиш?

— Демосфен пішов у відставку. Першим же транспортом я лечу в колонію.

— Туди летіти п’ятдесят років.

— Тільки два роки за корабельним часом.

— Але якщо ти захочеш повернутися, всі, кого ти знаєш на Землі, будуть мертвими.

— Я думала про це. Але сподіваюся, що хтось зі знайомих на Еросі полетить зі мною.

— Я не збираюся жити у світі, який ми вкрали у жучар. Я хочу лише додому.

— Ендере, ти ніколи не повернешся на Землю. Я попіклувалася про це, перш ніж відлетіла.

Він мовчки дивився на неї.

— Я кажу тобі це зараз, отже, якщо ти хочеш ненавидіти мене, знатимеш, принаймні, за що.

У маленькому відсіку, виділеному Ендеру на міжзоряній станції, вона все пояснила. Пітер хотів, щоб Ендер повернувся на Землю під захистом Ради Гегемонії.

— На сьогодні стан справ такий, що подібне рішення віддало би тебе повністю в руки Пітера. Половина Ради вислужується перед ним, виконуючи всі його забаганки. А ті, які хоч іще й не стали підлабузниками Локкі, все ж бояться висловлювати власну думку.

— Вони знають, хто він насправді?

— Так. Широка публіка не в курсі, але у верхах його знають. Та це вже не має значення. Він має занадто багато влади, щоби когось турбував його вік. Він робив неймовірні речі, Ендере.

— Я помітив, що договір, підписаний рік тому, носить його ім’я: Договір Локкі.

— Це був його прорив. Пітер запропонував свою ідею через своїх друзів-політиків, а Демосфен підтримав його. Це був той самий момент, якого він чекав: поєднати вплив Демосфена на натовп і владу Локкі над головами інтелігенції, аби зробити щось варте уваги. Він попередив жорстоку війну, яка могла б тягнутися десятиліттями.

— Він вирішив стати державним діячем?

— Думаю, що так. Одного разу, в приступі цинізму, що часто з ним трапляється, Пітер зізнався, що, якби він дозволив Лізі розвалитися, світ довелося б завойовувати по частинах. А поки існує Гегемонія, він може добитися цього одним махом.

Ендер кивнув.

— Це той Пітер, яким я його пам’ятаю.

— Смішно, чи не так? Що Пітер урятував мільйони життів?

— Тоді як я згубив мільярди.

— Я не це мала на увазі.

— Він хотів використати мене?

— У нього були плани щодо тебе, Ендере. У день твого прибуття він збирався публічно розкрити себе. Він би зустрів тебе на космодромі на очах у всіх журналістів. Старший брат Ендера Віггіна, великий Локкі, творець світу. Поруч із тобою він виглядав би цілком дорослим. І ваша зовнішня схожість нині більша, ніж коли-небудь. Після цього йому було б зовсім неважко захопити владу.

— Чому ж ти зупинила його?

— Ендере, ти не був би щасливим провести залишок свого життя в якості пішака Пітера.

— Чому ні? Я завжди був чиїмось пішаком.

— Я теж. Я показала Пітеру всі зібрані мною докази, достатні, щоби перед суспільною думкою він виглядав психопатом і вбивцею. Кольорові фотографії замучених ним білок і деякі записи монітора — як він ставився до тебе. Знадобилося багато часу й праці, щоб усе це зібрати, але коли він побачив це, то був готовий виконати все, що я захочу. А я хотіла свободи для себе й для тебе.

— У моє розуміння свободи не входить життя у домівці вбитих мною.

— Ендере, що зроблено, те зроблено. Їхні світи тепер порожні, а наш перенаселений. І ми можемо взяти з собою те, чого їхній світ ніколи не знав. У містах буде повно людей, які житимуть по-своєму, любитимуть і ненавидітимуть один одного, як уміють. На всіх планетах жучар відбувалося одне й те ж саме — один простий сюжет. А коли ми прибудемо туди, світ наповниться новими історіями, і ми імпровізуватимемо, з дня на день придумуючи їхні закінчення. Ендере, Земля належить Пітеру. І якщо ти не підеш зі мною, він затягне тебе туди й використовуватиме, поки ти не пошкодуєш, що народився. Зараз це твій єдиний шанс утекти.

Ендер мовчав.

— Я знаю, про що ти думаєш, Ендере. Тобі здається, що я намагаюся управляти тобою так само, як Пітер, як Графф чи будь-хто ще.

— Була така думка.

— Ласкаво просимо до людської раси. Ніхто не контролює твоє життя, Ендере. Найкраще, що ти можеш зробити, — це довіритися добрим людям, які люблять тебе. Я прилетіла сюди не тому, що мрію стати колоністкою. Я тут тому, що провела все своє життя з братом, якого ненавиділа. А тепер хочу пізнати брата, якого люблю, поки не стало надто пізно, поки ми ще діти.

— Надто пізно. Ми вже не діти.

— Ти помиляєшся, Ендере. Думаєш, що виріс, утомився й змучений усім, але у своєму серці ти так само ще дитина, як і я. Ми триматимемо це в секреті від усіх інших. Поки ти керуватимеш колоніями, а я писатиму книжки з політичної філософії, ніхто не здогадається, що, прикриваючись темрявою ночі, ми потайки прокрадаємося в кімнату один до одного, щоб грати в шашки й кидатися подушками.

Ендер розсміявся, та все ж устиг уловити фразу, кинуту занадто недбало, щоби бути випадковою.

— Керувати колоніями?

— Я ж Демосфен, Ендере. Я пішла, грюкнувши дверима, й кинула публічну заяву, що віра в необхідність колонізації змушує мене відлетіти першим-ліпшим зорельотом. До того ж міністр у справах колоній, колишній полковник по імені Графф, оголосив, що пілотом першого зорельоту буде великий Мазер Ракхем, а губернатором колонії стане Ендер Віггін.

— Вони могли б хоч запитати мене.

— Ось я тебе і питаю.

— Але ж це вже оголосили.

— Ще ні. Оголошення зроблять завтра. Якщо ти приймеш пропозицію. Мазер уже погодився. Кілька годин тому, на Еросі.

— Розкажеш усім, що ти і є Демосфен? Чотирнадцятирічна дівчинка?

— Стане відомо лише, що Демосфен відлетів першим зорельотом. І нехай, хто хоче, п’ятдесят років риються в списку пасажирів, намагаючись з’ясувати, хто з них був великим демагогом епохи Локкі.

Ендер розсміявся й похитав головою.

— З тобою й справді весело, Валю. Сама себе розважаєш.

— Чому б ні?

— Добре, — зітхнув Ендер. — Я їду. Навіть згоден стати губернатором, якщо ви з Мазером допомагатимете мені. Тут мене, м’яко кажучи, недооцінюють.

Вона заверещала від радості й обійняла