Ньюбі Райтер - Де трава зеленіша, Ньюбі Райтер

Вони вийшли з машини та попрямували до входу в готель. Габріель увімкнув на телефоні ліхтарик, щоб освітлювати їм шлях. Всередині готель був порожнім. Побудований за принципом в’язниці, він мав квадратну форму, кімнати були розташовані одна навпроти одної, а знизу був вестибюль. Стіни вже давно поросли мохом і весь вигляд всередині був ідеальним знімальним майданчиком для фільмів жахів.

- Обережно, дивись під ноги! - попередив Габріель, який йшов трішки попереду, щоб освітлювати дорогу.

- І як тобі тут не моторошно? - запитала Юля, яку вже добряче трясло, чи то від нічної прохолоди, чи то від невимовного страху.

- Навіщо чогось боятися? Життя і так занадто коротке! Може, досить вже боятися і подивитися страху в вічі?

Він вимкнув ліхтарик, повернувся до дівчини та пристрасно її поцілував. Від перенасичення емоціями Юля ледь не зомліла. Вона відчула, як її венами пульсує адреналін і зрозуміла, що занадто довго себе у чомусь лімітувала. Їй захотілося бути сьогодні з Габріелем. Віддатися нарешті почуттям та не думати ні про що. Хлопець це відчув. Вони швиденько повернулися до машини і вже не зупинялися ніде. Їх обох накрило бажання. Бажання стати одним цілим. Бажання висловити усі свої почуття мовою тіла. Бажання забути про все та про всіх лише на одну ніч, розчинитися одне в одному та нехай буде що буде. Тієї ночі нікому з них так і не довелося поспати…

*  *  *

Ранок закрався у кімнату з першими променями сонця та запахом свіжозмеленої кави.

- Прокидайся, сонько! - тихо прошепотів Габріель на вушко коханій. - Сніданок у постіль!

Юля повільно відкрила очі, все ще намагаючись зрозуміти, де вона знаходиться. Посмішка з’явилася на її вустах, щойно вона побачила свого хлопця з невеличкою тацею, на якій вже стояла чашка кави та шоколадний круасан.

- Де ти все це взяв? - мовила вона, позіхаючи та підіймаючись на ліжку. - Ми ж вчора так до супермаркету і не потрапили.

- Зранку з’їздив, купив усе необхідне! - похвастався. - Енергії мені не позичати, тож я вже нам і на дорогу їжі спакував. Сьогодні буде чудовий день! Так що їж швиденько, одягайся, збирайся і їдемо. А я поки що в машину закину речі! 

Габріель пішов до дверей кімнати, а потім раптом зупинився, повернувся до Юлі та ніжно її поцілував.

- І сьогодні не забудь купальник! - мовив він, посміхаючись. - Повезу тебе в одне місце!

Першою зупинкою пари була чайна плантація. На її території розташовувався музей чаю та невеличке затишне кафе, в якому можна було безкоштовно спробувати цей гарячий ароматний напій. Вони сіли за столиком біля вікна і милувалися краєвидом - зеленими кущиками чаю на фоні синього океану.

- Про те, що сталося між нами… - почала ніяково розмову Юля.

- Це було чудово, кохана! - Габріель взяв руки дівчини у свої та пильно подивився їй у вічі. - Може ти жалкуєш? - запитав обережно.

- Ні, ні, - заперечно захитала головою та. - Зовсім не жалкую… Просто  я хотіла тобі сказати…

Слова застрягли в горлі. Юля вже й сама не була впевнена, що ж саме вона хотіла сказати. Що після сьогоднішньої ночі вперше почала задумуватися про те, щоб залишитися? Що за ці декілька місяців звикла до Габріеля настільки, що вже не хоче розлучатися і на мить? Що все, у що вона вірила, зараз вважає таким неважливим? Юля навіть собі у цьому зізнаватися не хотіла. Не те, що своєму хлопцю.

- Дякую, що привіз мене сюди, - після паузи мовила вона. - І ніч дійсно була чудовою. І я тебе кохаю.

- Я тебе теж! - хлопець весело зірвався з місця, підхопив кохану на руки і закружляв перед їхнім столиком. Працівниці біля стійки почали посміхатися.

- Став вже мене на місце! - Юля почала стукати кулачками у груди Габріеля. - Соромиш мене…

- Кохання не знає сорому! - викрикнув той, але дівчину все ж опустив на землю.

- Куди далі? - зашарівшись від цього публічного вияву почуттів тихо запитала вона.

- Далі купання просто неба!

*  *  *

- Серйозно? Купатися надворі? Взимку? - Юля так і закидувала питаннями хлопця, коли вони їхали трасою до чергової зупинки. - Хочеш, щоб я захворіла? Я ж не морж!

- Вода буде тепла, я обіцяю, - заспокоював її Габріель.

- Ага, тепла! Взимку! Ну-ну!

- І надворі не так вже й холодно, - запевнив він. - Ось, дивись, на екрані показує двадцять градусів тепла. Це ж майже як влітку!

- Навряд при такій температурі вода прогріється достатньо! - не вгамовувалася Юля. - І куди ми їдемо? На озеро якесь? Річку? Чи одразу до океану?

- Все побачиш згодом!

- Ага, але коли я захворію і зляжу з температурою, то нашому Карлушу пояснюватимеш все сам!

Габріелеві так і не довелося нічого пояснювати босу, адже він привіз свою кохану на гарячі джерела. Вода тут прогрівалася до сорока - п'ятдесяти градусів, тож в басейні було набагато тепліше ніж надворі. Юля із задоволенням плескалася у воді, зовсім забувши про те, який допит ще кілька хвилин тому влаштовувала своєму хлопцеві в машині.